Таємниця Чарівної отруювачки

На мою думку, тут необхiдна довга i ретельна реставрацiя…

…Власник не розумiе, що сучаснi меблi i Середньовiччя – речi несумiснi… На першому поверсi розмiщуеться величезна iдальня з досить поганим освiтленням. Стеля така висока, що губиться в темрявi. Там невиразно виднiе старовинна люстра, вся в павутиннi i без свiчок. Дивно, як ще вона досi не обвалилася просто на голови гостям. На стiнах – електричнi лампи, а замiсть доречних тут гобеленiв – полотна художникiв-експресiонiстiв. Зберiгся старовинний обiднiй стiл.

Вiтальня ж геть уся облаштована у сучасному стилi… На другий поверх ведуть сходи з поруччям червоного дерева. Поруччя дiйсно гарне й колись вартiсне, але тепер вже досить сильно попсоване часом i паразитами.

На мою думку, тут усе треба облаштувати саме в середньовiчному стилi – це було б доречно i вишукано водночас… Або ж обклеiти кам’янi стiни шпалерами в квiточку i встановити на гратчастi вiкна жалюзi. Але ж не обидва варiанти водночас! Особисто як на мене, краще б власник взагалi зруйнував замок i звiв на його мiсцi вiллу.

Це було б дешевше, нiж вiдновлювати те, що е, i бiльше, мабуть, вiдповiдало би смакам господаря. Хоча, загалом, це його особиста справа. Хай робить, що хоче. Мене ж зараз цiкавить тiльки те, як швидше закiнчити роботу, отримати обiцянi грошi й поiхати звiдси. Тож варто починати!»

Таким було перше враження Анни вiд замку. Перше, але не остаточне. Наступнi сторiнки зошита Анни мiстили найдетальнiший опис будiвлi й майорiли технiчними термiнами. Однак, навряд чи подiбна iнформацiя може становити хоч якийсь iнтерес для тих, хто хоче почути iсторiю, тож з Вашого дозволу ми ii минемо.

* * *

Не збiгло й п’яти хвилин, як до вiтальнi ввiйшов управитель Стiвен Макферсон. Це був ще не старий чоловiк рокiв п’ятдесяти. Пiсля стандартних вiтань, що iх вимагала елементарна ввiчливiсть, вiн сказав:

– Хазяiн висловив побажання, щоб ви приступили до роботи якомога шидше.

– Зрозумiло. Я почну сьогоднi ж.

– Чудово! Сара покаже вам вашу кiмнату.

Сарою звалася приваблива рудоволоса служниця, яка вже чекала на Анну бiля сходiв нагору. Анна вже збиралася пiти слiдом за нею, коли раптом мiстер Макферсон додав:

– І ще одне маленьке побажання… Розумiете, зараз у замку гостюють друзi мiстера Брейвермена. Звiсно, товариство маленьке, але вишукане, так би мовити… Тож не могли б ви бути якомога менш помiтною? Звiсно, якщо вас це не дуже обтяжить… Хазяiн щедро вiддячить…

– О, звiсно! Я цiлком вас зрозумiла.