Риль. Любов дракона

«Панi, вас очiкують», – сказав незадоволеним тоном.

Риль потягнулася i позiхнула. Скiльки вона продрiмала? Хвилин десять, п'ятнадцять? Судячи з перекошеного обличчя придворного, ще нiхто з гостей не дозволяв собi заснути в приймальнi в очiкуваннi аудiенцii iх Величностi. Йдучи за дворецьким, весь вигляд якого навiть зi спини був просякнутий обуренням, дiвчина лише смiялася. Головне, щоб за сон в приймальнi не позбавляли голови, а презирство мiсцевого охоронця норм пристойностi вона якось переживе.

Короткий коридор з високими свiтлими вiкнами упирався в гiгантськi дверi. Судячи з кiлькостi прикрас, якi явно виходять за рамки здорового глузду, дверi вели в головний зал королiвства. Недалеко вiд них, постукуючи вiд нетерпiння носком черевика по пiдлозi, стояв капiтан.

Схоже, iх справдi чекали. Не минуло й пари секунд, як важкi дверi поповзли в сторони, вiдкриваючи залитий сонцем парадний зал палацу.

А ось тут Риль очiкував сюрприз. Зал виявився цiлком бiлим.

Бiлi вiдполiрованi до блиску плити на пiдлозi, бiлоснiжнi колони, водоспади найтонших штор на вiкнах, трон, перлиною застиглий бiля дальньоi стiни, i на ньому яскрава потворна пляма фiгури короля. Мiсцевий владика був явним цiнителем червоного кольору. Його шати варiювалися вiд бордово-пурпурного до рожевого вiдтiнку. Трохи масне чорне волосся завивалося в рiдкi локони, гладко виголене обличчя вiдображало схильнiсть до переiдання, але очi дивилися по-доброму.

– Його Величнiсть, – гучно оголосив дворецький, що з'явився наче нiзвiдки. Риль здригнулася вiд несподiванки. Невже вiн володiе магiею перемiщення, iнакше як би вiн так швидко опинився бiля трону? – Архарiус Сьомий! – продовжував добре поставленим голосом проголошувати придворний. Дiвчина присiла в поклонi, але падати на колiна, як капiтан, не стала.

«Давня у них династiя або ж слабка фантазiя на iмена. Сьомий Архарiус, треба ж. Хоча стабiльнiсть – теж непогано», – вiдзначила про себе Риль.

– Ясновельможний Владика Сяючого Бiлого мiста, чия добра i мудра рука тягнеться вiд туману гiр на сходi до безкрайнiх пiскiв на пiвночi i вируючого озера Маньягук на заходi.

Далi йшло нудне перерахування достоiнств найвищоi особи, а також подвигiв на благо народу. Риль це було вже нецiкаво. Напевно, бiльше половини вигадано, а може, i все цiлком. Вона непомiтно озирнулась по сторонам.