Біль моря

Бiль моря

Кейт Демiд

Марк – звичайний хлопець, син моряка. Усе його дитинство пройшло на узбережжi моря, де вiн i його мати зустрiчали батька з довгих рейсiв. Ця зустрiч завжди була святом для маленького хлопчика, але одного дня Марк не дочекався свого батька. Весь екiпаж «Перлини» (так називалося судно, на якому ходив чоловiк) вийшов на берег, але серед понурих облич морякiв, що зазвичай посмiхались i жартували, не було того самого, рiдного для хлопця. Його батько так i не повернувся. Через 13 рокiв пiсля таемничого зникнення юнак вирушае на пошуки батька.

Кейт Демiд

Бiль моря

… Вже 13 рокiв минуло з того часу, як зник мiй батько. Усе мое життя вiн був у вiд’iздах – вiн моряк. І ось 13 рокiв тому вiн знову пiшов у море. Вiдтодi – жодноi звiстки.

Пiсля зникнення батька мати захворiла… Занедужала, втратила сенс життя… Я був ii единою розрадою…

Але ось менi вже двадцятий рiк йде. І менi час «летiти з гнiзда» – iти своею дорогою… А як важко залишити хвору матiр. Що коли з моiм вiд’iздом вона втратить сенс життя, а що буде потiм зi мною, якщо я втрачу ще й матiр?

Зi зникненням батька я на довгi 5 рокiв закрився у собi… Змиритися з тим, що поруч бiльше немае того чоловiка, що виховував мене, я не мiг… Важко було i менi, й матерi, задля мене вона трималася, задля мене жила… Але не довго вона протрималась – захворiла… І тодi вже моя черга було бути сином.

Вiсiм рокiв вона трималася за життя… Але всi дiти рано чи пiзно залишають рiдне гнiздо…

І ось вже я стою на порозi дорослого життя.

Якщо я зараз вийду за порiг цього дому, то вже нiколи не повернусь… Мати через бiль посмiхаеться менi услiд… А я роблю крок i залишаю ii та мiй рiдний дiм позаду…

* * *

Моя мати знову залишилась сама… Спочатку – батько, тепер – я…

У своему новому будинку я не- щасливий: цей будинок я придбав у одного старого шкiпера, усе у цьому будинку нагадуе про море, а море нагадуе про батька… Як боляче про нього згадувати: про те, з якою тугою ми вiдпускали його в море, i з яким щастям i любов’ю його зустрiчали.

А тепер я його не бачу, лежу на лiжку в своему будинку, дивлюся на картину.

На картинi море, а на його хвилях – вiтрильник. Назва вiтрильника – «Перлина»…

– «Перлина», «Перлина», – все крутиться в моiй головi…

Я згадав!!! Це не можливо… збiг… як на цiй картинi з’явився вiтрильник мого батька??? Дурiсть… Але це – зачiпка… Потрiбно вияснити чому той моряк, в якого я придбав цей дiм, залишив картину. Я з’ясую.