Монети для патріарха

 – жорстоких громадянських вiйн мiж релiгiйно-полiтичними угрупованнями бiлих та червоних. Червонi демагогiчно апелювали до мiських низiв та бедуiнiв, якi в тодiшнiх арабських краiнах вiдзначалися крайнiм фанатизмом, ксенофобiею та неприйняттям будь-яких новацiй. Бiлi спиралися на мiську верхiвку, i кращi з iхнiх лiдерiв виступали за мiцний законний порядок та модернiзацiю суспiльства. До червоних належала бiльшiсть яничарiв, якi в описаний час поповнювалися декласованими елементами, до бiлих – бiльшiсть мамелюкiв.

] пiд час штурму його палацу червоними яничарами), однак вiд Аль-Кахири[11 - Каiр.] до мiста, яке християни називали Ракота, а бусурмани – Ескандерея,[12 - Александрiя. Вiдповiдно коптською мовою та мiсцевою говiркою мови арабськоi.] шлях довгий, i якщо хтось побачить його необрiзаний чоловiчий уд – усi сядуть на палi.

Але хлопцi не вiрили, вважали, що вiн колишнiй потурнак.

Це була одна з причин, через що його прозвали Пройдисвiтом…

Гетьман кивнув – скорiше за все, власним думкам – i вийшов, залишивши Ільченка з якимось старим, таким старим, що йому могло б бути й сто рокiв.

– Поiдеш до Дамаска.[13 - З XIV ст. Антiохiйська патрiархiя реально знаходиться у Дамаску.] До патрiарха. Ми тут, коли новi рови копали, знайшли ось цi монети, а написи на них нiхто прочитати не може… Патрiарх розумiеться на таких речах.

Написи дiйсно не були схожi на арабськi чи на тi, якими користуються копти чи християни Сирii, чи на вiрменськi лiтери, але…

Старий брехав… «Цiкаво, чи розумiе вiн, що я бачу його неправду?»

– Мало нас залишилося, – зiтхнув старий.

Отже, розумiе.

– А гетьман наказав: знайди менi такого, щоб доiхав i повернувся. Ти, каже, знайдеш – якщо захочеш.

«А ти не схотiв ризикувати своiми учнями – якщо вони в тебе е».

Утiм, сердюк дiйсно знав за собою одну якiсть – коли вiн укладав у свiй голос певну силу, то багато хто йому вiрив на слово.

З плином часу вiн навiть почав заздалегiдь розумiти, кого вiзьме, а кого нi. Зi старим не варто було й пробувати.

– Поiдеш одразу, як розмову завершимо. – Старий посмiхнувся, показавши лiченi зуби. – Щоб не встиг пробовкатися. А хлопцi хай думають, що тебе заарештували за щось.

Мусiй подумки вилаявся, але вголос нiчого не сказав. Як то кажуть, хто мовчить, той двох навчить.

– Ти ж i татарською так-сяк можеш?

Мусiй кивнув.