Обре, сховайся добре!

«Песиголовцiв i звичайна куля бере. Може, й iншу нечисть не треба срiблом, вистачить олова?»

– Постривай. Тут хтось чари творить, невже сам не чуеш?

Кирин небезпеки не вiдчував, тому довелося докласти зусиль, щоб запалити гнiт на рушницi.

– Знаеш що, давай мене слухайся: хоч я й баба, i не чарiвниця я нiяка, але…

«Але поганенький з мене чаклун. Сам знаю».

Боян спiшився, поклав сплячу дiвчину на сiдло (добре, що мерин такий спокiйний), Галка i повела коня, а вiн iшов поряд з рушницею у руках.

– Постривай, козаче… Такого коня в селi не було!

Драгон навiть не спробував вiдкрити вогонь (бiс його знае, може, i справдi тут срiбна куля потрiбна, та й пiвсела збiжиться на пострiл) – витяг чекан.

– Ти що, Бояне? Своiх б’еш, аби iншi боялися?

Дiвчина, яка з’явилася замiсть жеребця (просто був жеребець, а стала дiвчина), дивилася на Кирина таким поглядом, що козак раптом згадав: останнiй раз вiн був з жiнкою ще до знайомства з Боярином. Задовго до нього.

«Вона чекае на вiдповiдь.

– А хто ж знав, що своi такi дурнi? Гадаеш, тiльки Галка знае, що в селi е, чого немае? Жеребець грошей коштуе, почнуть ловить, ще щось зрозумiють…

– Нема кому ловити – недiля ж сьогоднi.

«Усi в церквi. А я з лiку збився».

– Тут щось коiться. – Жiнка вимовляла слова трохи дивно.

«Ну що ж, як то кажуть:

– Пiшли, куме, до церкви!

– Та слизько ж!

– А шинок по дорозi?

– Ну хiба що пiд тином».

* * *

…Столи та лавки в шинку були зсунутi попiд стiнами.

По центру – килим, на ньому два мертвих тiла.[57 - У XVII ст. небiжчикiв не клали на стiл.]

Драгонiв шлунок неначе стисли лещатами, i вiн усе зрозумiв ранiше, анiж побачив обличчя жiнки, що прожогом до них кинулася.

– До клунi, швидше! – прошепотiла друга шинкарка.

Перша, Галка, зойкнула i, здалося, бажала ще щось сказати, але Драгон затис iй рота долонею. Вiн не встиг нiчого подумати, прорахувати, що може статися, якщо iх побачать, але вiдчував, що нiчого доброго.

* * *

– Це не мара, це ii рахман.[58 - Рахмани – двiйники живих людей, що живуть у пiдземному царствi.] – Чародiйка всiлася на лантух зi збiжжям.

Драгон мало не спитав, а яка нам рiзниця, якщо все одно не обiйшлося без дуже сильного чаклуна – хоч так, хоч наопак,[59 - Наопак – iнакше.] але промовчав. Батькiвська наука – не казати зайвого – вже не раз ставала йому в пригодi.