Покохати відьму

…Раптом човен пiдi мною став дибки – i я полетiв у воду. Поки плив (а в обладунку плисти важко), думав: зараз скажу. Я слуга, не раб! Не мiг човен сам перекинутися, не рухався я взагалi. Та коли доплив, подивився на Неi – i мовчки почав збирати плавник. Щось iз Нею не так, та й стомилася явно…

Панi. Ага, човни перевертати…

Коли я склав вогнище, Хазяйка просто на нього позирнула, усе дерев'я спалахнуло. Поки ми так поралися, з Палацу прибув слуга з глечиком вина, i ми вперше пили, як дружина мае пити з вождем.

Пiсля так i повелося – як звелiла подати вина, то визнае, що в чомусь була неправа.

– Панцир знiми, вiдстебни пiдкладку. Це лiтня – помiтив, що в нiй не жарко? Є й зимова, на змiну.

Дивлюся – Панi в руках келих крутить, в очах смiшинки – мабуть, згадуе, як я у воду летiв. А як iй смiшно, то й менi смiшно. Задивився я на Неi, на Хазяйку мою. І – р-раз! Їi стилет розрiзав мою сорочку – саме навпроти серця.

– Нiколи не вiдкладай меча далеко!

А в нас навпаки – зброю ховають перед тим, як вiдкупорити бочки.

– Ма-а-атi-iнко, так ти б мiг мене з п'яних очей зарубати? Нi. Тебе – нi. Нiколи настiльки я не сп'янiю.

– Приемно чути. Але раз так, то запам'ятай: зброю не кидають. Навiть коли будеш роздягатися разом з жiнкою – зброя не далi, як на вiдстанi руки. А як про це…

Вона всмiхнулася так, що я… Ну не зможу я слiв найти!

– …думати важко,…то вибери собi ще один кинджал i завжди тримай його пiд подушкою.

А я тодi вперше подумав… Уперше уявив нас разом.

Це я вже пiзнiше здогадався, наскiльки це дивно – що я досi нi про що таке навiть не думав. Хоча до вигнання я вже мав одну вдову.

Панi. Ну, це ще треба розiбратися, хто кого мав. А грiшнi думки з голови доводилося витирати. Я для чого й перевела розмови на ризикованi теми, бо треба було перевiрити – чи не перехватила я з гiпнозом.

…З того дня почалося ще й нове навчання – йдемо кудись, iмо, про щось розмовляемо – раптом стилет вихоплюе й атакуе.

Панi. Був ще п'ятий вид навчання – гарних манер.

Виделку вiн засвоiв швидко, руки мити – теж без проблем, а от щодо ванни – не визнавав, бiгав на озеро. В Палацi, щоправда, е лазнi на всi смаки, в тому числi – схожа на тi, що в його народу, але я йому не сказала. Бо народ i так шепотiв… про те, що донечка вголос сказала, про двi кiмнати… так що якби вiн ще й до лазнi сам…

…Скiльки я пробув у Палацi – не знаю досi. Начебто й бiльше року, але нi осенi, нi зими не бачив.

Панi.