Привиди серед нас

Кульковою ручкою з неякiсним синiм стержнем хтось нашкрябав коротке послання:

«Хочете знати, хто убив Єгора Скляра? Розгадайте пiдказки».

Кожен iз них розмiрковував над тим, що сталося, й жоден не знав, як порушити мовчанку. До того ж жоден не знав, що робити з отриманою iнформацiею.

– Менi лише одне спадае на думку, – врештi озвався Кир’ях. – Цей псих так поспiшав, що навiть не потурбувався про ручку, яка би добре писала. Ви можете розiбрати, що це за лiтера? Їi майже не видно. Так само, як i цю, – тицьнув пухким пальцем на те, що мало би бути лiтерою «д».

– Та там i без того зрозумiло, що написано, – сухо вiдповiла Власта. – «Розгадайте».

– Хтось хоче гратися, – сердито промовив довготелесий Льоша Войтюк, один iз нечисленних оперативникiв, якого Єгор Скляр уважав своiм другом. Наймолодший з усiх чотирьох приятелiв: лише кiлька днiв тому йому виповнилося двадцять вiсiм.

За результатами графологiчноi експертизи[7 - Графологiчна експертиза – експертиза почерку.], записку написав чоловiк.

Гострi кути лiтер свiдчили про завзятiсть, непоступливiсть та рiзкий характер автора. Тiльки вся ця iнформацiя аж нiяк не допомогла у тому, щоб установити i впiймати особу, яка це послання написала.

Нинi для них з’явилося чимало викликiв: довiдатися, хто написав записку та привiз кiнцiвку; чию, власне, ногу привезли до мiськвiддiлу й навiщо; яке вiдношення усе це мало до вбивства Скляра. І, звiсно, найголовнiше: хто вбив Єгора Скляра.

Перехоплення невiдомого, що привiз ногу, вiдбувалося не лише у мiстi, а й районi та областi загалом.

За попереднiми даними, до полiцii вiн приiхав краденим стареньким Renault, зайшов до мiськвiддiлу зi складеною навпiл брудною тканиною на плечi, що iмiтувала мiшок, i вiдразу продемонстрував «дарунок». Усе вiдбувалося тихо, вiн не зронив жодного слова, лише якусь мить мовчки дивився на чергових. Вiдтак спокiйно вийшов i зник, залишивши не лише кiнцiвку, а й авто. Скидалося на те, що невiдомий зовсiм не переймався тим, що може бути затриманим.

Полiцiя мала вiдеозапис його появи у мiськвiддiлi i купу вiдбиткiв пальцiв, знайдених у машинi. Водночас жодних доказiв того, що вони належать саме цьому чоловiку: у полiцейськiй базi вiдповiдностей не знайшлося.

– Не думаю, що вiн не усвiдомлював, що потрапить на камери й ми матимемо запис iз його зовнiшнiстю, – озвався Войтюк. – А навiть якби й не це, чимало полiцейських бачили його i без проблем би склали фоторобот.