Привиди серед нас

– Щось викрали?

– Нi, Жень, нiчого. Я все уважно оглянув.

– А чому ти не викликав слiдчо-оперативну групу? – запитала Власта, знову сьорбнувши. Чай поволi вистигав, але задоволення вiд пиття не зменшувалося.

– Гм… Я так розгубився, що навiть не подумав, – заклiпав очима Войтюк. – Та й нiчого ж не викрали.

«Цiкаво, чи спiлкувався батько Єгора з Властою та Женею? Певно, нi – вони б розповiли. Винюхуе все старий.»

Льоша великим ковтком допив американо i повернув горня на блюдце – у тишi кав’ярнi вийшло занадто гучно.

– Усе ж варто було викликати. Хай би зняли вiдбитки. Це, певно, якiсь нарiки намагалися щось поцупити, але iх хтось злякав. Могли б запросто вирахувати, у нашiй базi зберiгаеться чимало вiдбиткiв. Справу ми б не вiдкрили, оскiльки нiчого не викрадено, та все ж могли б побалакати з ним чи з ними. Так би мовити, по-дружньому. Щоб не совалися, куди не слiд.

Льоша вiдмахнувся.

– Пiзно вже.

Войтюк на мить заплющив очi, розмiрковуючи над словами Кир’яха. Вiдтак несподiвано, вперше за весь день, розслаблено посмiхнувся:

«Женя мае слушнiсть.

Це все нерви. Треба ж було так себе накрутити. Войтюк, кому ти потрiбен?»

Молодий оперативник розплющив очi. Знову сповнений сил i готовий працювати. Та навiть якщо хвилювання й полишило його, то совiсть усе одно продовжувала мордувати.

Вiн завинив перед Єгором. Страшенно завинив.

* * *

Рiвне. Четвер, 3 вересня 2020 року. 12:30

Женя Кир’ях виглядав похмурим. Якби хтось спостерiгав за оперативником, то здивувався б, наскiльки разюче змiнився вираз його обличчя, щойно машина Войтюка зникла за поворотом.

Незадовго до того вони провели Власту до ii помешкання, наказавши вiдпочити та заспокоiтися перед нiчною змiною.

– Ти мусиш розумiти, Власто, коли ти втомлена й засмучена, ти навряд здатна комусь допомогти. А робота твоя полягае саме в тому, щоб служити й захищати. Пам’ятаеш цей девiз? – наставляв вiн хвилин десять тому.

Пообiцявши тримати ii у курсi справ, оперативники приедналися до слiдчо-оперативноi групи, цiкавлячись результатами, якими тi могли наразi подiлитися.

– Ми знайшли вiдбитки, – повiдомив Олександр Завара, високий русявий кримiналiст, що виявився лиш на два сантиметри нижчим вiд довготелесого Войтюка.

Рiзниця мiж зовнiшнiстю обох чоловiкiв полягала у тому, що Льоша був страшенно худим, iнший – кремезний. Тож, навiть не поступаючись зростом, молодий оперативник вiзуально виглядав набагато меншим за кримiналiста.