Привиди серед нас

Звiсно, завжди потрiбно враховувати, що можуть iснувати невiдомi факти, проте поки Женя рiшуче вiдкинув версiю, що саме наркоторговець мав намiр убити Єгора.

Кир’ях помiтив, що екран його мобiльного ожив – отже, за кiлька секунд прийде сповiщення чи хтось зателефонуе. Його старенький смартфон останнiм часом дратував надзвичайною повiльнiстю.

– Слухаю, – вiдповiв на дзвiнок iз незнайомого номера.

Оперативник аж нiяк не здивувався, коли батько Єгора призначив зустрiч.

«Старий пiдозрюе усiх, – збагнув Женя.

 – Ну, що ж, я би теж так учинив.»

Пiд час поминок Кир’ях намагався второпати, чи цей суворий старий, укритий зморшками та старечими плямами на обличчi, бодай трохи любить сина. Судячи з того, що вiн знав, Єгор робив усе можливе, аби скоротити до мiнiмуму спiлкування з цiею людиною. Спроби Скляра-старшого знайти вбивцю сина – це поклик серця люблячого батька чи банальне бажання вiдстояти свою власнiсть? Кир’ях знав, що, хоч офiцiйно над слiдством головуе Гусейнов, саме Адрiян Скляр – безпосереднiй керiвник.

Урештi Женя вiдмахнувся вiд того, що вважав не своею справою, i знову зосередився на розслiдуваннi.

Найперше спробував довiдатися, чи отримував Єгор погрози останнiм часом. Особисто йому чи будь-кому iншому Скляр про це не розповiдав. Однак це зовсiм нiчого не означало. Єгор не з тих, хто схильний скаржитися на проблеми.

Женя зателефонував Танi, висловив спiвчуття та запитав, чи не чула вона бодай щось про погрози. Дiвчина Скляра запевнила, що iй нiчого не вiдомо.

– Але я таки маю дещо розповiсти.

Вчора до мене приходив батько Єгора й навiв на певнi роздуми. Не знаю, чи може це якось стосуватися справи…

Женя завмер, вiдчувши в ii голосi збентеження.

– Словом… Женю, ти ж в курсi, що Єгор завжди мрiяв про те, щоб пiти зi служби й стати приватним детективом?

– І? – ще бiльше нашорошився оперативник.

– Близько двох тижнiв тому до нього звернувся такий собi Владислав Новацький з проханням розслiдувати для нього одну справу.

– Що то за справа?

Таня завагалася, а вiдтак вiдповiла, нiби вибачаючись:

– Я не знаю, Женю.

Ти ж знаеш Єгора, вiн нiколи нiчого не розповiдав про роботу. Та можу сказати iз певнiстю, що останнiми днями вiн почав придiляти цiй справi чимало часу.

– Можеш дати менi контакти цього Новацького?

– Нiчогiсiнько не знаю про цю людину, окрiм iменi та прiзвища. Я й прiзвище запам’ятала випадково. Таке саме мав мiй перший роботодавець у дешевенькому кафе, коли я працювала там, ще студенткою.