Привиди серед нас

До Артема, Властиного бойфренда, Катя i близько не мала стiльки симпатii, як до Скляра.

«Треба ii якось розважити – зовсiм розкисла. Може, кiно? Чи цирк? Цирк було б оригiнальнiше».

Донька навiть за характером почала нагадувати слiдчого. Ба бiльше: у неi з’явилися схожi з ним уподобання. Тепер Катя читала лише електроннi книги, вiдмовилася вiд наручного годинника (навiщо вiн, коли е мобiльний?), цiкавилася сучасними гаджетами, а ще перестала користуватися записниками, занотовуючи усе до смартфона.

Адже навiщо мати сучасний мiнiкомп’ютер за великi грошi, а використовувати його лише задля дзвiнкiв та банальних соцмереж?

Легенький вiтерець увiрвався крiзь прочинене вiкно та змусив пiдвести голову. Їi вразив цей разючий контраст: зимовий холод у душi й безтурботнiсть вересневого дня. Погода сьогоднi виявилася по-лiтньому сонячною i теплою. Щоправда, синоптики неодноразово попереджали про настання з дня на день справжньоi осенi. Вона пiдiйшла до вiкна й визирнула надвiр.

Хтось шарпнув ручку дверей – Власта iнстинктивно злякалася, що зараз ii хтось побачить iз заплаканим обличчям i в розпачi.

Завбачливо замкненi дверi захистили вiд стороннього ока.

Патрульна повернулася до споглядання вулицi. Люди крокували урiзнобiч: дехто поспiшав, iншi прогулювалися; водii кермували автiвками у власних справах. І кожен з цих людей мав плани на сьогоднi.

Навiть пiсля чиеiсь смертi життя тривае.

Хтось помирае, хтось народжуеться. Хто ти у цьому свiтi? Нiхто.

Один iз кiлькох мiльярдiв. Помреш – зникнеш. Начеб тебе нiколи не iснувало.

Повз убиральню пройшла ватага людей. Голоси знайомi; до Власти долинуло кiлька слiв, серед яких вона чiтко почула: «Всi зiбралися?» та «час iхати». Глипнула на годинник. Отже, направду час рушати.

Власта втерла сльози, поглянула на себе у дзеркало, оцiнюючи, чи може в такому виглядi з’явитися на людях. З люстра на неi дивилося блiде обличчя з почервонiлими очима i носом. Свiтло-карi очi знову по-зрадницьки наповнилися слiзьми.

«Нi, так не пiде.»

Патрульна вiдкрутила кран i вкотре вмилася прохолодною водою. Знову роздивилася себе у дзеркалi та цього разу суворо наказала заспокоiтися. Вона ж бо полiцейська, не мае права розкисати.

Навiть коли стрiляють у твого колегу, а вже через годину ти змушений думати про те, як доставити тiло до рiдного мiста. Тремтячими руками Власта закрутила кран, важко зiтхнула й вийшла iз вбиральнi мiськвiддiлу.