Меч і хрест

Красуня, що вже встигла наплести туристам про загублену голову Володимира Великого, вкрадену з його могили на Старокиiвськiй Петром Могилою, мигцем спохмурнiла, але бадьоро вела далi:

– Подивiться праворуч: ви бачите перлину украiнського бароко – Андрiiвську церкву архiтектора Бартоломео Растреллi. Церкву було побудовано на горi, де, згiдно з Нестором-лiтописцем, апостол Андрiй Первозванний у 40-х роках нашоi ери пiднiс свiй хрест як знамення майбутнього навертання слов’ян до християнства. Поряд iз церквою, в будинку № 10 жив художник Михайло Врубель.

Тут вiн написав перший варiант своеi знаменитоi картини «Демон», – красуня навiщось пiдморгнула.

Перекладач безбарвно переклав французькою сказане.

Один iз екскурсантiв занервувався: чи правильно той перекладае? Судячи з тону красунi, можна було подумати, що вона тiльки-но розповiла iм пiкантний полiтичний анекдот.

Ворон закричав утрете, пiдхопився з церкви й полетiв на захiд. Красуня задумливо осiклася, проводжаючи його стривоженим поглядом.

І нараз iз неймовiрною для жiнки майстернiстю хутко зацокала на тонких шпильках по кривих булижниках Андрiiвського. Вулиця рiзко крутнула лiворуч, потiм праворуч.

– Дивiмося лiворуч, – зацокотiла екскурсовод, неначе намагалася виплюнути якнайшвидше несподiвано набридлу iй iнформацiю, що охолола i втратила смак, – це гора Хорива – Хоривиця, або Замкова гора. Багато хто вважае ii однiею з Лисих Гiр Киева. Іншi з ними сперечаються. Дивiмося праворуч. Навпроти Лисоi Гори стоiть будинок № 13 – пiд ним iз 1906 по 1913 рiк жив письменник Михайло Булгаков, який увiчнив Андрiiвський узвiз пiд псевдонiмом Олексiiвський у своему романi «Бiла гвардiя».

Трохи далi можна побачити гору третього брата – Щекавицю, вiдому також як Олегiвка. На нiй поховано князя Олега, смерть якого була оспiвана поетом Олександром Сергiйовичем Пушкiним у «Пiснi про вiщого Олега». Як ви могли помiтити, Киiв складаеться з легенд, як панно з мозаiки, – лiтературно красиво закiнчила вона i, зупинившись бiля будинку, позначеного украй дивною табличкою «Центръ Старокiевскаго колдовства на Подол…», усмiхнулася цукрово-солодкими зубами: – На цьому наша екскурсiя завершуеться. Є запитання?

Французи метнулися до перекладача i, оточивши його, загаркавили оклично й питально, перебиваючи один одного.

– Вони запитують, чи можна сфотографуватися з вами на згадку? – байдуже переклав той.

– Будь ласка, – вiдповiла красуня ввiчливо i машинально поправила бюст.