Меч і хрест

У зубах у неi був затиснутий недогризок чорного косметичного олiвця, обвисла кишеня халата настовбурчувалася вiд щойно знятих бiгудiв, а енергiйне щокате обличчя викликало асоцiацiю з бомбою, що вiдлiчуе час, який залишився до неминучого вибуху. Правою рукою жiнка не дивлячись пiдхопила крикливий чайник i налила в чашку окропу, лiвою вкинула туди дешевий чайний пакетик, тодi як обидва ii ока – одне кривувато пiдведене, друге невинно заспане – намертво прилипли до екрана маленького телевiзора.

«Сьогоднi вночi, – бадьоро бубонiв телевiзор закадровим кореспондентським голосом, – у Куренiвському районi прорвало систему водопостачання.

Рух на вулицi Фрунзе було перекрито…».

Жiнка квапливо пiдсунула червону в бiлi горошини чашку дочцi Марiйцi, яка сидiла за столом, i почала обробляти око, що залишилося, продовжуючи косувати на екран.

Дочка, прилаштувавши перед тарiлкою обгорнену в газету товсту книжку, меланхолiйно доiдала вiвсяну кашу.

Утiм, коли б не фiрмовi самоварнi щоки i мiдно-рудий колiр волосся, запiдозрити в цiй непоказнiй панночцi дочку такоi бурхливокиплячоi матерi було б практично неможливо.

У Марiйки було обличчя аскета, що звик до несмачноi, але корисноi iжi та нецiкавого, але правильного життя, кругле, як циферблат годинника, який нiкуди не поспiшае i нiколи не спiзнюеться. Безлика зачiска у виглядi пуританськоi дульки, футболка навипуск i поглядонепроникна спiдниця до п’ят точно доповнювали образ iдеальноi ботанiчки.

Вiдвiвши погляд вiд книжки, дочка з цiкавiстю подивилася на екран в надii побачити там свого батька.

Живiт телевiзора рябiв кадрами вранiшньоi хронiки. Вулиця Фрунзе, залита водою, хоровод робiтникiв бiля вiдсунутого каналiзацiйного люка, з-помiж яких на секунду промайнуло заклопотане чоло якогось парубка з яскраво вираженими схiдними рисами, що поглянув раптом на Марiйку впритул чорними, як вовчi ягоди, очима…

«Причини аварii поки що невiдомi, – перейшов телевiзор на трагiчний тембр, – але жителi району охопленi панiкою. Деякi з них досi пам’ятають Куренiвську трагедiю 13 березня 1961 року, коли потоки рiдкоi грязюки затопили приватний сектор.

Рiвень води досягав тодi висоти другого поверху. Тисячi жителiв загинули».

– Що ж вони не кажуть, що тi, кого iх рятувати послали, теж загинули?! – завчено заголосила мати, яка давно чекала приводу запанiкувати. – Що ж це робиться, га? Адже й тато наш зараз там, аварiю лiквiдовуе.

– Кар-р-р-р-р-р, – розкотисто прокоментував цей факт чорний ворон.