Меч і хрест

 – П’ять рокiв працi псовi пiд хвiст! Якщо вони побудують свiй супермаркет поряд з нашим, я розорена. У них мережа, вони можуть дозволити собi понизити цiни. Вони переманять до себе всiх наших покупцiв… Чорт! Чорт! Чорт! Убила б! До речi, скiльки коштуе замовлене?

– Катерино Михайлiвно, – мовив ii заступник валер’яново-заспокiйливим голосом, – заспокойтеся, будь ласка.

– Що?! – розлютилася Катя ще сильнiше. – І це менi каже мiй заступник! Якщо я заспокоюся, ми всi завтра пiдемо з торбами! І ви, мiж iншим, теж! Скiльки коштуе примiщення, де вони хочуть облаштуватися? А чи не можна його перекупити?

– Я дiзнавався, – спокiйно уточнив заступник.

 – Сiмсот тисяч. І то якщо ми внесемо грошi протягом тижня.

– Тиждень? Це нереально. Немае у мене стiльки вiльних грошей!

На стервозно-зосередженому обличчi Катi виписалась iнтенсивна робота думки. Було видно: слово «здаватися» в принципi вiдсутне в ii лексиконi.

– Можливо, вам варто звернутися до Василя Федоровича, – ненав’язливо пiдказав iй заступник.

Катерина спохмурнiла i запитливо подивилася в дзеркало бiля дверей. Пiдiйшовши ближче, вона прискiпливо, скрупульозно вивчила свiй вигляд iз байдужiстю оцiнювача в магазинi. У цьому поглядi не було i натяку на самозамилування. Судячи з усього, Катя взагалi зазирала в дзеркало тiльки для того, щоб перевiрити свою готовнiсть до продажу на дiловiй зустрiчi, презентацii або як у цьому разi…

– Так, – безрадiсно зробила вона висновок, – Василь Федорович може менi допомогти.

 – Вона нашвидку i з вiдразою скривилася. – Мерзота вiн, звичайно, рiдкiсна. Але краще так, нiж нiяк. Сьогоднi ж зателефоную йому i запрошусь у «Мерлiн», на вечерю. Вiн завжди кличе… От чорт!

У своему темному, коротко постриженому волоссi вона помiтила бiлого диверсанта. Катя катастрофiчно сивiла.

– Не варто так часто згадувати чорта. Тим паче тут, – iз полегшенням заусмiхався заступник, розумiючи, що буря минула.

– Тобто? – нетерпляче уточнила начальниця, зосереджено розшукуючи в себе на головi нових зрадникiв.

– А ви хiба не знали, що вiкна нашого офiсу виходять на киiвську Лису Гору?

– Дiстали ви мене з вашим заумом! – огризнулася Дображанська. – Я, коли хочете знати, три роки привчала себе говорити «чорт» замiсть «б…». Сама собi штраф призначила: за кожне «бе» десять доларiв на користь бiдних. – Вона рiзко натиснула кнопку виклику секретарки. – Ганнусю, зателефонуйте моiй косметичцi, я буду в неi через двi години.