Високі тіні

– Заре, хлопчику мiй, iз поверненням! – Артур пiдiйшов i обняв його. – Я саме дочитую звiт, який ти вчора надiслав менi. Мене радують твоi досягнення. Цього разу ти навiть не звертався до мене за порадою. Я вражений.

– Дякую. Правду кажучи, знайти зниклу дитину неважко, якщо вона просто втекла з дому. Мене бiльше турбують причини, якi штовхнули ii на такий вчинок, але… – вiн знизав плечима i криво посмiхнувся, – менi ж платять не за те, щоби я втручався в сiмейнi справи наших клiентiв.

– Слушно, – захитав головою Артур i вказав рукою на крiсло, що стояло бiля камiну.

 – Прошу, сiдай. Я маю до тебе розмову.

– Припускаю, мова йтиме про мою сестру, – зiтхнув Зар, опускаючись у крiсло. – Що вона викинула цього разу?

Артур сiв у крiсло навпроти Лучезара i, закинувши ногу на ногу, прикурив цигарку.

– Дивно, що ти подумав про це, – щиро здивувався вiн. – У мене нiколи не було претензiй до твоеi сестри.

– Так, але тiльки у вас, – нервово хiхiкнув Зар. – Вiд усiх iнших скарги починають сипатися на мене, щойно я переступаю порiг Вовчого дому.

– Власта – незвичайна дiвчинка. Вона потребуе особливого пiдходу, – замислено зазначив Артур, випускаючи хмари сiрого диму. Вiн взяв зi скляного кавового столика листок паперу i передав його спiврозмовнику. – Вона вдае, що не хоче вчитися, але глянь на перелiк книг, якi вона скачала на свiй комп’ютер.

У довгому списку були книги з анатомii, хiмii, вищоi математики, економiки, психологii та багато iншого, що вивчають студенти, а не школярi ii вiку.

Окрiм всього iншого, Зару впала в око «Коротка iсторiя часу» Стiвена Гокiнга i «Сто мiльярдiв сонць» Рудольфа Кiппенхана.

Зар вражено втрете перечитав список, а Артур незворушно продовжив:

– Це лишень те, що вона прочитала за останнi три мiсяцi. Думаю, тутешнiх вчителiв вона вважае нудними.

– Ми з-зараз точно про мою сестру говоримо? – затнувшись, уточнив Зар.

– Жодних сумнiвiв, – пiдтвердив Артур, посмiхаючись чи то з хитрiстю, чи то з долею насмiшки.

– Повiрити не можу.

У молодших класах вона вчилася добре, але це було давно.

Артур витримав невелику паузу, даючи хлопцевi час прийти до тями, а опiсля повiдомив:

– Але я не про це хотiв поговоритиз тобою. Вчора зi мною зв’язався слiдчий киiвськоi полiцii Олександр Боднар. Вiн попросив вiдправити до нього одного з моiх наступникiв як консультанта. Йдеться про вбивство за спроби пограбування. Я хочу доручити цю справу тобi.

– Я згоден, – не роздумуючи вiдповiв Зар.