На нашем сайте вы можете читать онлайн «Щодо ступеню ймовірності подій». Эта электронная книга доступна бесплатно и представляет собой целую полную версию без сокращений. Кроме того, доступна возможность слушать аудиокнигу, скачать её через торрент в формате fb2 или ознакомиться с кратким содержанием. Жанр книги — Легкое чтение, Фантастика, Научная фантастика. Кроме того, ниже доступно описание произведения, предисловие и отзывы читателей. Регулярные обновления библиотеки и улучшения функционала делают наше сообщество идеальным местом для любителей книг.
Щодо ступеню ймовірності подій

Автор
Дата выхода
24 января 2017
Краткое содержание книги Щодо ступеню ймовірності подій, аннотация автора и описание
Прежде чем читать книгу целиком, ознакомьтесь с предисловием, аннотацией, описанием или кратким содержанием к произведению Щодо ступеню ймовірності подій. Предисловие указано в том виде, в котором его написал автор (Лариса Іллюк) в своем труде. Если нужная информация отсутствует, оставьте комментарий, и мы постараемся найти её для вас. Обратите внимание: Читатели могут делиться своими отзывами и обсуждениями, что поможет вам глубже понять книгу. Не забудьте и вы оставить свое впечатие о книге в комментариях внизу страницы.
Події, які трапляються в контексті історії чи в житті звичайної людини — це закономірність чи випадковість? Що керує нашими вчинками та вибором, як саме це зшиває тканину минулого і майбутнього? Чи кожна ціль виправдовує засоби для її досягнення, а відмова від неї перетворюється на поразку? Історії, що зібрані в книзі, відбуваються із різними героями, у різних ситуаціях і навіть у різних часових проміжках, проте об’єднані спільними запитаннями, прагненнями зрозуміти себе і вчинити якнайкраще.
Щодо ступеню ймовірності подій читать онлайн полную книгу - весь текст целиком бесплатно
Перед вами текст книги, разбитый на страницы для удобства чтения. Благодаря системе сохранения последней прочитанной страницы, вы можете бесплатно читать онлайн книгу Щодо ступеню ймовірності подій без необходимости искать место, на котором остановились. А еще, у нас можно настроить шрифт и фон для комфортного чтения. Наслаждайтесь любимыми книгами в любое время и в любом месте.
Текст книги
Щодо ступеню ймовiрностi подiй
Лариса Іллюк
Макс Пшебильський
Подii, якi трапляються в контекстi iсторii чи в життi звичайноi людини – це закономiрнiсть чи випадковiсть? Що керуе нашими вчинками та вибором, як саме це зшивае тканину минулого i майбутнього? Чи кожна цiль виправдовуе засоби для ii досягнення, а вiдмова вiд неi перетворюеться на поразку? Історii, що зiбранi в книзi, вiдбуваються iз рiзними героями, у рiзних ситуацiях i навiть у рiзних часових промiжках, проте об’еднанi спiльними запитаннями, прагненнями зрозумiти себе i вчинити якнайкраще.
Лариса Іллюк, Макс Пшебильський
ЩОДО СТУПЕНЮ ЙМОВІРНОСТІ ПОДІЙ
Княжою владою
Сiрий осiннiй день розвиднився до опiвдня. Хорсовi ледь стало сил видертися в пiднебесся. І зараз, знеможений небесною молотьбою Дажбог, кидав блiдi посмiшки крiзь запону темних, вогких хмар. Майже всемогутнiй i зовсiм самотнiй… як я.
Я обережно вирiзала хрест iз корiння плакун-трави. Завтра-ж бо на болото йти, а нечистi напередоднi Рiвнодення – аж темнiе в очах.
В дверi постукали. Дивно, вiдвiдувачi в мене – велика рiдкiсть. Не кожному до снаги тягтися через трясовиння та лiсисте плетиво, а пiд невпинним дощем – i поготiв. Цiкаво… Постукали знову – гарячково, нетерпляче.
– Є хто живий?
– Заходь вже, чом порiг оббиваеш? – вiдгукнулася.
Скрипнули дверi, впустили до свiтлицi холодний вiтер, липку паморось та кiлька пожовклих листкiв. На порозi нерiшуче тупцяв дебелий парубок. Жовто-сiра, мов солом’яна стрiха, чуприна, величезнi, по-дитинному вiдкритi очi, плечиська, що ледь не знесли одвiрок… Серце завмерло, а потому шалено закалатало.
– Братко?
Земля захиталася. Здавалося, ще мить – i впаду непритомна додолу. Сперлася на пiч, якось встояла.
– Звiдки ти знаеш мое iм’я? – той здивувався щиро, чи то не впiзнавши, чи то не повiривши власним очам. А може й справдi я так змiнилася. Звiсно, стiльки лiт… Чотири? П’ять? Шiсть?
Я посмiхнулася, вказала на свiтлицю.
– Заходь, нема чого мокнути пiд дощем.
Парубок здивовано i з острахом зиркнув на моi руки, вгледiв роздвоений палець.
– Силанко, сестрице моя люба! – гучно скрикнув та пiдхопив мене радiсно, немов яке собача безпорадне. Закружляв, як дитя.
– Тихше, тихше, дурненький! Вже геть здоровило вимахав: гляди, мою халупу враз рознесеш, – i я вперше за стiльки лiт весело й дзвiнко, як колись у дитинствi, розсмiялася.





