Помста Перса Дарія, або Скіфо-перська війна

Смолянi, блискучi очi царя царiв проникливо дивилися на васалiв. А тi принишкли i, затамувавши подих, тупилися в жовто-зеленi узори на колiнах. Хлопчик старанно скопiював батьковi жести i погляд.

Зметнувся золотий жезл i стукнув у мармурову пiдлогу. В густiй вiд напруження тишi владно звучало:

– Я – Дарiй, перс, син Гiстаспа, Ахеменiд, арiй, цар персiв i всього материка, муж найрозумнiший i найпрекраснiший iз усiх людей,[2 - Автентичний текст.] скликав вас, перших мужiв держави, на Священну раду з метою оприлюднити свое рiшення.

Почуйте мене всi. Вiд сьогоднi Мiдо-Перська iмперiя перебувае в станi вiйни з пiвнiчними народами.

Дарiй витримав значливу паузу. У затаенiй тишi продовжив:

– Бог Ягве через своiх пророкiв заповiдав нам пiдкорити пiвнiчнi народи та племена i навернути iх у одну з нами вiру. Я переповнений рiшучостi виконати заповiт пророкiв. Моiм найпершим бажання е торжество справедливостi на землi. Тiльки тодi наступить на континентах справедливiсть, коли язичники схилять передi мною голови.

[3 - Автентичний текст.] Моi хоробрi, мудрi товаришi, надiйшов час помсти. Помсти за образу столiтньоi давностi. Вiднинi свiй караючий меч я спрямовую на пiвнiчнi народи.

«Що значить «образа столiтньоi давностi»? – розмiрковували першi. – Вай, вай, то сталося так давно. І так багато ворогiв прокотилося землями iмперii.»

Псталпс випнув груди колесом, а рукою оперся об металевий, золотом окутий пояс. Проводир вiйськ говорив, нiби вергав у горах камiння. Мова його переконлива, сильна.

– Як пара i дим передують вогневi, так кровопролиття провокують образи. Великий Дарiй запросив нас у старовинний замок мiдiйських царiв. Цар царiв бажав оживити нашу забудькувату пам’ять. Згадаймо, шановнi, час, коли наймiцнiшим царством в Азii було Мiдiйське. Тодi Ассирiя, Єлам, Урарту поступалися у всьому Мiдii. Однак Аскуцай,[4 - Назва походить вiд iменi вождя скiфiв.] напiвдикий народ, порушив цей порядок i заклав камiнь несправедливостi. Його наступник привiв доярiв кобил[5 - Так називали скiфiв.

] у Верхню Азiю з жорстокими ватажками Протодiем i Мадiем. Як всеiдна сарана, кочiвники нападали на мирних жителiв. Залишали пiсля себе трупи, руiни i випаленi поля. Лише через двадцять вiсiм рокiв цар Кiаксар, згуртувавши мiдiйськi племена, вiдкинув ворога. Господарi зайшли у палац, що в Екбатанах. Який жах! Палац царя ворог дощенту спустошив. Навiть зiрвав зi стiн золотi та срiбнi бляхи. Також iз колон i карнизiв, якими тi були обкладенi.