В поисках утраченного счастья, або Магія загубленого селища

Я был скептиком и не верил ни в целителей, ни в экстрасенсов. Всегда считал их шарлатанами и мошенниками, хорошо владеющими приёмами психологического воздействия, играющими на чувствах людей, но высказывать своё мнение не стал.

– Не вiриш? – усмехнулся Олекса, заметив мой взгляд. – Я i сам би не повiрив, якби своiми очима не побачив, що вони виробляють iнколи.

– Но они же и гадости всякие могут делать людям? – поинтересовался я.

– Нi, то вiдьми зло всiляке витворяють. Але я вважаю, що кожне зло мае свое джерело, воно не народжуеться на порожньому мiсцi, йому передують певнi подii, якi звичайну людину схиляють до темних сил, вiдвертаючи вiд Свiтла.

От якщо спати не хочеш, можу розповiсти тобi одне оповiдання про вiдьму з твого села, яка страх на всiх мешканцiв наводила багато рокiв.

Несмотря на скептицизм, я с детства любил слушать такие истории. Конечно же, мне была интересна байка Олексы. Устроившись поудобнее, я попросил Марийку принести нам по стаканчику глинтвейна, но Олекса, разгладив свои казацкие усы, скомандовал:

– Доню, неси медовуху, хай глiнтвейн дiвчата п’ють.

Марийка поставила на стол стеклянный графин с жидкостью янтарного цвета и две рюмки. Мы опрокинули по рюмашке. Медовуху ранее пробовать мне не доводилось. Она оказалась весьма приятной на вкус, легко пилась, но, судя по обжигающему эффекту, была довольно крепким напитком.

Олекса прокашлялся, прочищая горло, и начал свой рассказ.

Щоб зрозумiти, хлопче, лють тiеi жiнки, треба знати велику передiсторiю, яка розпочалася геть-геть давно, ще на початку минулого столiття.

Менi колись батько ii розповiдав, а я тобi.

* * *

Жив у тому селi чоловiк – Микола, був грамотний, що рiдкiстю було для тих часiв. Громада призначила його сiльським писарем – почесна посада, бо староста та писар – найважливiшi люди на селi були.

Досвiдчений писар деколи фактично керував селом. Об’ем писарських обов’язкiв був дуже великий. Йому потрiбно було готувати вiдомостi про перспективи на врожай, про кiлькiсть земель у власникiв, наявнiсть зернозбиральноi технiки, млинiв, рогатоi худоби й коней.

Складати рiзноманiтнi звiти про рух народонаселення, про сплату податей, платежiв i внескiв селянами. Пiдготовка справ для слухання в судах теж покладалася на писарiв. А отже нерiдко вiд квалiфiкацii писаря залежала доля людей, що, певна рiч, совiсну людину обтяжувало додатковою вiдповiдальнiстю. Багато хто прагнув задобрити писаря рiзними баришами.