Заходить до хати вампір волохатий

Заходить до хати вампiр волохатий

Леся Бернакевич

У романi «Заходить до хати вампiр волохатий» iдеться про вихованку дитячого притулку «Щасливе дитинство» Мар’яну Чолку, яка, зазнавши поневiрянь змалечку, врештi виучуеться на медсестру i пiсля закiнчення медичного училища iде працювати в далеке село. Однак i там ii обводять довкола пальця пiдступнi люди. Хоча подii роману переносять читача в минуле столiття, в добу тоталiтаризму, проте проблема, висвiтлена у творi, е актуальною за будь-якого суспiльно-полiтичного ладу: iнтернат – це погано, i не лише тому, що думки тамтешнiх дiтей упродовж 24-х годин обертаються навколо iжi, i що вони, наче жабенята, навiть ловлять мух язиком, i що кожен iстiвний предмет, який простягають iм старшi, пробують на зуб або ж лизнути, i радiють, коли якась рiч дае себе згамкати! Бiда цих сирiт ще й у тому, що вони – постiйно незахищенi i часто стають жертвами корисливих осiб, садистiв, а то й медичних експериментiв.

Крiм того, не засвоiвши житейських премудрощiв, вони згодом не можуть прижитися в дорослому життi «на волi» i iм незбагненнi закони спiвжиття «нормальних» людей.

Леся Бернакевич

Заходить до хати вампiр волохатий

Вiд 20 до 60 % випускникiв дитячих будинкiв згодом потрапляють на лаву пiдсудних.

Приблизно 5–12 % закiнчують життя самогубством.

    З преси.

Роман-гротеск

– Чому ви так рветеся працювати медсестрою в iнтернатi? – запитав голова комiсii з призначення посад – товариш Шинкiв у випускницi медичного училища Мар’яни Чолки.

То була дiвчинка зi схiдними рисами обличчя i, незважаючи на невеличкий рiст, мiцно збита. Їi коротка хлоп’яча стрижка, на яку вiдважився б не кожний мужчина, вилискувала синявою.

– Хочу захищати нещасних сирiт, – промовила Мар’яна.

– Захища-а-а-ати? – протягнув зверхник. – А вiд кого?

Мар’яна, яка навiть i в станi спокою була неговiркою, зараз, не чекаючи такого запитання, зовсiм розгубилася i почала нервово сiпати комсомольського значка на своiй гiмнастерцi.

–І чому ви вирiшили, що цi дiти – нещаснi? – допитувалось тим часом у Чолки велике цабе, яке ще декiлька лiт тому було звичайнiсiньким ветеринаром.

 – В Радянському Союзi – всi щасливi! То тiльки десь там, в краiнах капiталу i безправ’я громадяни мешкають у контейнерах з-пiд смiття i не мають що в губу покласти.

– Я також вихованка дитячого будинку, – нарештi, спромоглася на вiдповiдь чорноголова комсомолка, втупившись у руки роздавача путiвок у життя – короткопалi i в ластовиннi.