Ній. Пробудження демона

Вiн був у супроводi високоi статноi жiнки з стетоскопом на грудях. Вони пiдiйшли до хвороi, худенькоi, свiтловолосоi дiвчини, у сiрiй лiкарнянiй сорочцi, яка мовчки сидiла бiля вiкна з чорними гратами. Дiвчина не вiдреагувала нi на те, що вмикнули свiтло, нi на появу вiдвiдувачiв. Так i сидiла, склавши руки на колiнах, лише мiцно стиснувши пальцi на руках. Дiвчина нiчого не сказала навiть тодi, коли санiтар обережно пiдняв ii зi стiльця на руки, i поклав на лiжко, застелене такою ж сiрою лiкарняною бiлизною. Пiсля цього вiн подивився на лiкарку, Евелiну Павлiвну, i запитав:

– Менi ii прив’язати про всяк випадок?

Евелiна Павлiвна поправила iдеальну зачiску i строго подивилася на санiтара.

Новенький, ще багато чого не знае. Догляд за хворими – це справи непроста. Тим паче, за тими, у кого болить не тiло, а душа. Лiкарка пiдiйшла i уважно подивилась у вiдчуженi свiтло-блакитнi очi дiвчини.

– Як ii iмя?

Санiтар глянув на папiрець, що лежав на тумбочцi бiля лiжка. То була звичайна лiкарняна форма, яку заповнюють при оформленi хворих.

– Леся, Леся Левченко. То менi ii привязати?

– Я думаю, що не треба, вона досить спокiйна. Нехай вiдпочивае. Вона iла?

Роман кивнув у бiк тумбочки, де стояла напiвпорожня тарiлка з кашею сiрого кольору.

– Схоже, трохи з’iла.

– От i добре. Якщо буде потреба, то прив’яжи. Прослiдкуй, що вона прийняла лiки, а потiм пiдеш в сьому, перевiриш iнших. Я буду в ординаторськiй.

Cанiтар почекав, поки за Евелiною закриються дверi, а потiм обережно вкрив хвору тонкою ковдрою.

Його чомусь хвилювала ця злякана дiвчина з очима наче весняне небо.Їi привезли зранку, i до цього часу до неi так нiхто i не прийшов.

Дiвчина лежала, не рухаючись, дивлячись в стелю. Їi обличчя зовсiм не виражало емоцiй, смертельно блiде, немов застигла маска у зламаноi ляльки. Маленька, тендiтна, кажуть, ii знайшли десь у горах, в безпорадному станi. Сьогоднi зранку до лiкарнi привезли багато людей, якi постраждали пiд час землетрусу в горах, серед них була i Леся.

Поки вона весь час мовчала.

Роман зiтхнув, поклав пiгулки для Лесi на тумбочку. Вiн вирiшив поки не турбувати дiвчину, краще зайти потiм, коли закiнчить з iншими хворими. З цими думками санiтар пiшов до дверей, але раптом вiдчув легкий дотик до свого плеча. Вiд несподiванки хлопець здригнувся i обернувся, позаду стояла Леся. Вона стояла боса, ii тоненькi пальцi на руках нервово переплiтались, але погляд був цiлком нормальним, i раптом вона заговорила.