Цифровий, або Brevis est

Затремтiли нiздрi: Арсен вiдчув запах води, теплоi вогкоi землi, побачив веселки пiд опущеними повiками…

А вода дедалi холоднiша. І намальоване сонце почало заходити.

– Поговорiмо?

Арсен навiть здригнувся. Вiдкрилося приватне вiконце: звертався чорний Джоннi, сам на сам.

– Я знаю, що ти Арсен, – цього разу людина, що грае за Джоннi, писала без единоi помилки, з усiма роздiловими знаками. – Навiщо ти намалював собi дiвку? Чи ти трансвестит, у душi почуваешся дiвчинкою?

Ось воно, почалося.

Вони справдi змовилися. Джоннi транслюе iхнiй дiалог у приватнi чати iншим.

Моргав курсор, запрошуючи вiдповiсти. Арсен, витримуючи паузу, вiдiйшов до холодильника, взяв собi ще йогурту.

– Дуже сексуальне татуювання, – продовжував у приватному вiконцi Джоннi. – Як ти знаеш, що в цiеi дiвки на животi? Чи ти бачив ii голу?

Арсен, не дивлячись, запустив ложку в бiлу пластикову баночку. Нi, не так. Джоннi не знущатися прийшов, не повтiшатися, вiн чогось хоче вiд спiврозмовника.

Чого?

Вiн зачерпував ложкою рожеву масу з м’якими шматочками фруктiв. У ротi було дуже солодко. Коли глумляться – намагаються роздратувати прицiльно; у цього прицiл збитий. У кiлькох реплiках – i «трансвестит», i тут же – ледь чи не статевий гiгант, хлопчисько-спокусник. І початок розмови дивний: «Поговорiмо?» Якось занадто лiтературненько. Хто б це мiг бути?

«Аня» й далi стояла коло водоспаду, коли гiлля навпроти раптом заворушилося.

З джунглiв вилiз Джоннi власною вiртуальною персоною – чорний, лискучий, з великими вивернутими губами, з налитими кров’ю очима пiд низьким лобом. Арсеновi здалося, що Джоннi дивиться на нього з глибини рiдкокристалiчного монiтора, дивиться не на «Аню» – на самого гравця:

– Ти що, образився? – запитав Джоннi. – Чи образилася?

– Я граю тим, на кого менi приемно дивитися, – невиразно вiдгукнувся Арсен.

– Авжеж, дивитися на цi цицьки приемнiше, нiж на маскулiнного Шрека, – Джоннi пiдстрибнув.

– Ти Аня, – квапливо написав Арсен.

Коротенька пауза.

– Чому?

– Ти написала «маскулiнний». Я на це слово натрапляв тiльки у фемiнiсток.

– Фiгня! Ти маленький шмаркач. Я не фемiнiстка!

І Джоннi затанцював на мiсцi. Арсен плюнув, влучив на клавiатуру, термiново почав витирати; вiн знову впоров дурницю. Може, це справдi Аня, а може, Толiк. А може, Вадик. Визначити не можу.