На нашем сайте вы можете читать онлайн «Господар колодязів». Эта электронная книга доступна бесплатно и представляет собой целую полную версию без сокращений. Кроме того, доступна возможность слушать аудиокнигу, скачать её через торрент в формате fb2 или ознакомиться с кратким содержанием. Жанр книги — Легкое чтение, Фантастика, Научная фантастика. Кроме того, ниже доступно описание произведения, предисловие и отзывы читателей. Регулярные обновления библиотеки и улучшения функционала делают наше сообщество идеальным местом для любителей книг.
Господар колодязів

Автор
Дата выхода
28 февраля 2020
Краткое содержание книги Господар колодязів, аннотация автора и описание
Прежде чем читать книгу целиком, ознакомьтесь с предисловием, аннотацией, описанием или кратким содержанием к произведению Господар колодязів. Предисловие указано в том виде, в котором его написал автор (Марина и Сергей Дяченко) в своем труде. Если нужная информация отсутствует, оставьте комментарий, и мы постараемся найти её для вас. Обратите внимание: Читатели могут делиться своими отзывами и обсуждениями, что поможет вам глубже понять книгу. Не забудьте и вы оставить свое впечатие о книге в комментариях внизу страницы.
До нашої книжки увійшли три повісті Марини та Сергія Дяченків: «Господар колодязів», «Зелена карта», «Земля веснарів». Вони дійсно являють нам різні «світи Дяченків».
«Зелена карта» – розповідь про наш сучасний світ, Київ 1990-х з його труднощами і розгубленістю людей, а «Господар колодязів» – це вже світ фентезі – з його магією, дивовижними створіннями: ельфушами, королевою верхівців і майже середньовічним буттям князівств, що ворогують між собою. «Земля веснарів», на перший погляд, це детективна історія пошуку вбивці, яка перетворюється на розповідь про зіткнення різних цивілізаційних моделей, коли люди стикаються з чимось їм незрозумілим і, як їм здається, огидним і небезпечним. І тому представники цих світів, як би їм не хотілося співпрацювати мирно одне з одним, не можуть знайти спільної мови. І тільки бажання знайти вбивцю (хоча і з різними наслідками для нього), щоб не карали безвинних, веде до виникнення хоч якогось розуміння іншого світу.
Але головним у всіх повістях є не зовнішня, так би мовити, сюжетна лінія, а глибоке проникнення у сутність людської душі, у те, чого не можна побачити, але так потрібно зрозуміти, щоб ці такі різні, однак такі подібні за людськими переживаннями світи збереглися, а не розсипалися на порох…
Господар колодязів читать онлайн полную книгу - весь текст целиком бесплатно
Перед вами текст книги, разбитый на страницы для удобства чтения. Благодаря системе сохранения последней прочитанной страницы, вы можете бесплатно читать онлайн книгу Господар колодязів без необходимости искать место, на котором остановились. А еще, у нас можно настроить шрифт и фон для комфортного чтения. Наслаждайтесь любимыми книгами в любое время и в любом месте.
Текст книги
– Поросят теж вiдгодовують, перш нiж на нiж насадити, – похмуро нагадав тонкогубий i тонколиций ровесник Юстина, той самий, що вчора обiзвав Акiра гарматним м’ясом.
Усi притихли.
– Гей ти! – обернувся до Акiра жилавий володар сережки. – Що ти там казав про те, що Червонобровий живий?
На Акiровому обличчi позначилася внутрiшня боротьба. Напевно, йому дуже хотiлося похвастатися, похизуватися, дати зрозумiти, що вiн знае бiльше за iнших.
– Та так, – промимрив вiн нарештi. – Чув.
– Вiд кого чув?
Акiр зовсiм скис:
– Та так… Вiд людей якихось.
– Базiкало, – презирливо процiдив тонкогубий.
Акiр навiть не глянув у його бiк.
– Це ось що, – стурбовано почав жилавий. – Ось що… Кров. Когось серед вас двоголовий змiй кусав коли-небудь?
– Іди ти, – розлютився чомусь Акiр. – Тiпун тобi на язик!
– А мене кусав, – повiдомив жилавий iз похмурою гордiстю. – Я ось подумав… Кажуть, кого двоголовий змiй з обох голiв кусне – у того кров змiнюеться.
Юстин спробував пригадати, чи кусав його коли-небудь двоголовий змiй.
– Може, наврочення якесь? – невпевнено сказав хтось. – Або зараза?
– Я тут нi при чому! – вигукнув огрядний юнак. – І змiй мене не кусав, i наврочення немае нiякого, i я не заразний! У мене ось що… У мене батько – Червонобровий, це точно, моя мати у нього в покоях служила, так що я наполовину князь!
Юнак замовк. Безпорадно озирнувся – на нього спрямовано було вiсiмнадцять важких поглядiв, i жоден не обiцяв розради.
– Це правда, – тихо сказав юнак. – Я Червонобрового навiть бачив одного разу, ось як тебе! – i чомусь тицьнув пальцем Юстину в груди.
Зробилося тихо. Хтось здивовано крутив головою, хтось сидiв, витрiщивши очi, нiби побачивши на стiнi перед собою Королеву верхiвцiв.
– Моя мати теж у покоях служила, – сказав жилавий хлопець пiсля довгого, дуже довгого мовчання.
Усi втупилися в нього, як нiби вiн зiзнався у пристрастi до людського м’яса.
– І у мене, – несподiвано зiзнався хлопчик. – А коли я народився, ii вигнали.
Усi погляди перекинулися на хлопчика.
Юстин зрозумiв, що йому холодно. Що мороз дере по шкiрi, нiби дерев’яна терка. Вони сидiли кружком – дев’ятнадцять молодих чоловiкiв, – мовчали i дивилися. Передавали один одному погляди, як передають вiдра на пожежi.
Хтось беззвучно питав i сподiвався отримати вiдповiдь. Хтось поглядом шукав пiдтримки. Хтось оцiнював, хтось примiрявся.











