Ключ від Королівства

І менi захотiлося не сховатися, а… Отак пiдiйти i струсонути ii за комiр чи що… Так я ж до комiра не дотягнуся, вона он яка дебела, а я – вiд горшка два вершка…

Натовп вiд лайливоi тiтки сипонув увсiбiч. А я… пiдскочила i…

Дати iй прочуханки? Нi, вона ж тiльки ще бiльше розлютиться. Я просто глянула iй у вiчi i сказала:

– Тiтко, не треба так сердитися… Не можна…

І рукою провела, наче запiтнiле скло витерла.

І раптом тiло мое вiд потилицi до п’ят взялося сиротами, а в головi щось перемкнулося.

Сама не знаю, як воно вийшло, але… Тiтка враз змовкла, очi, ще мить тому затьмаренi ненавистю, клiпнули. Вона наче прокинулася. Як ото з неi зiрвали чорну полуду, i вона побачила лiхтарi, людей, мене…

Я швиденько розвернулася i, насунувши на голову каптур, щоб нiкого не бачити, побiгла вулицею додому. Чи й не дiло – двi зупинки…

Серце в мене калатало, як навiжене: я завжди, коли встряю в якийсь скандал, потiм шкодую. Ну навiщо менi ця тiтка? Зрештою, вона ж не на мене кричала…

З неба, як i досi, мжичило, i я поступово стала заспокоюватися.

Вогнi вiд лiхтарiв вiдбивалися на мокрому асфальтi, такi собi двi свiтлi низки: одна вгорi, друга – пiд ногами. І я зовсiм було заспокоiлася, аж раптом зауважила: хтось iде за мною слiдом…

Спершу вiдчула – щось не те. Раз озирнулася, вдруге – не вiдстае, iде.

Тодi я перетнула вулицю й зайшла у найближчу крамницю. Тинялася уздовж прилавкiв, розглядала, що скiльки коштуе, уже й продавцi почали позирати.

Минуло скiлькись часу. Я вийшла…

Нi, ви бачили таке? Он вiн стовбичить бiля кiоска навпроти, буцiмто мiнералку вибирае…

Менi зробилось лячно. А потiм я глибоко вдихнула i подумала: чого боятися? Ще не пiзно, на вулицi людей повно, он мiлiцейська машина проiхала. Що менi до цього чолов’яги? Але мимохiдь зиркнула.

На вигляд – рокiв сорока. Хоча плечистий i високий, але на «качка» не схожий. Борiдка акуратна така, коротко пiдстрижена. Куртка-пуховик.

Начебто пристойна людина. І чого вiн до мене прилип?

А тут ще плечi вiд рюкзака ниють – вже несила терпiти. І живiт аж судомить. За весь день тiльки й зжувала, що бутерброд iз сиром та «чупа-чупс» у буфетi.

Черевики вогкi – ноги змерзли. Треба додому швидше, бо о шостiй мати прийде i, якщо мене не буде, дасть прочуханки.

А з iншого боку – лiхтар у нашому дворi вже третiй день зiпсований. У пiд’iздi може й не трапитись нiчого. А ще ж i лiфт.