Королівська обіцянка

– І це дитя з iншого свiту заявилося, щоб нас просвiтити? – холодно запитала Фiлумена.

Я затамувала подих.

Коли ми йшли неосвоеними землями, я була не «дитина». Я вбивала сисунiв, якi корiнням випивали людськi соки, я тримала склепiння пiдземного тунелю, я звiльняла принцес з-пiд завалiв пiску. І вони тепер смiють так зi мною розмовляти?

Я видихнула, знову набрала повнi легенi повiтря й вiдiпхнулася ногами вiд мозаiчноi пiдлоги. Якщо менi не вдасться, якщо я розучилася чи погано зосередилась – вийде смiшний стрибок на мiсцi (i тодi вже точно кажи пропало…).

Я зависла в повiтрi над самiсiнькою пiдлогою. Мое тiло роздумувало: повернутися назад чи пiдiйматися вище?

У цю мить я зустрiлася поглядом з Фiлуменою. Вона дивилася на мене, як на мавпочку в футбольних трусах.

Ну, постривай!

Надувшись, як кулька, я здiйнялася ще на кiлька метрiв. Гарольд дивився на мене з тривогою. Зi свистом видихнувши, я зависла майже пiд куполом – на рiвнi облич принцес, якi сидiли на тронах.

Вiдчуття було таке, наче вперше пiсля довгоi зимовоi перерви сiла на роздовбаний чужий велосипед, де й сидiння занадто високе, i педалi незручнi, i кермо трiшечки звернуте вбiк, а ти однаково iдеш, утримуеш рiвновагу й весело думаеш: а як гальмуватимеш?

Я розкинула руки. Свiтло било зусiбiч, моi хрестоподiбнi тiнi лежали на пiдлозi й на стiнах, i, що найприемнiше, одна з них упала просто Фiлуменi на обличчя. Значить, зараз вона бачить тiльки мiй пiдсвiчений ззаду силует.

Ага, «дитя з iншого свiту»?! Розiна здригнулася, Ортензiя закам’янiла, Стелла вiдкинулася назад, Алiсiя, навпаки, низько нахилилася вперед, нiби розшукуючи пiд нiжками крiсла презирливу посмiшечку, яка встигла сповзти з губ.

Складки мого плаща розсунулися. Я завмерла, побоюючись зайвим рухом порушити рiвновагу.

– Що ж ти хочеш сказати нам, магу дороги? – пiсля довгоi паузи запитала Фiлумена.

– Ви в небезпецi, – я говорила уривчасто, берегла дихання.

 – Рада магiв мого свiту прийняла рiшення.

– У твоему свiтi немае магiв, – прохрипiла Ортензiя.

– Що ви знаете про мiй свiт? Рада магiв не терпiтиме. Вирiшено виконати обiцянку короля.

Знизу чулося дихання Гарольда. Надто гучне. Хоч би вiн стежив за обличчям, не виказав мене випадковим словом чи дурнуватою мiною. Тримайся, Гарольде, ти все-таки головний королiвський маг!

– Нам приведуть принцiв iз твого свiту? – Алiсiя нарештi випросталася.