Магам можна все

Замiсть цього Перу пiдвищили платню, подарували зовсiм ще новий камзол i вiдкрили таемницю: вiдтепер вiрний слуга мав обслуговувати немiчного безумця, помiщеного до дальньоi комiрки. Ім’я старого барона вимовляти (або просто згадувати) заборонялося; слугам i домочадцям було оголошено, що на утримання до де Ятера взято старого Перового батька, що вiн мае заразну хворобу, й тому кожного, хто зазирне до комiрки або хоча б наблизиться до неi, буде бито батогами й тавровано залiзом. (Тяжкiсть обiцяного покарання явно не держалася купи з легендою, яку вигадав Іл, та барона це зовсiм не хвилювало.

Мешканцi фамiльного гнiзда давно були вимуштруванi до повноi втрати цiкавостi).

Нова Перова служба тривала цiлих два днi.

Третього дня ввечерi Пер нагодував старого вечерею (за його словами, вiн майже приловчився вправлятися з мiдною лiйкою, i в пана Дола вдалося влити чималу порцiю рiдкоi кашi), а нагодувавши, вийшов ненадовго за чистими простирадлами. І дверi замкнув ззовнi – щодо цього йому був пресуворий наказ.

Перша помилка Пера полягала в тому, що вiн залишив у комiрцi запалену свiчку. Друга помилка виявилася фатальною: Пер не повiсив ключ на ланцюжок на шиi, як наказано, а просто поклав до кишенi робочоi куртки.

Не дивно, що безумний дiд ненароком перекинув свiчку просто на матрац. Не дивно, що Пер, прийшовши до каштелянки, захотiв помiняти не тiльки бароновi простирадла, а й свою залиту кашею куртку.

На цьому щаслива зiрка Пера закотилась. Тому що взяти ключа з кишенi куртки вiн забув.

– Горить! Пожежа!!

Усе сталося дуже швидко.

Матрац спалахнув. Стара будiвля зайнялася миттево; поки Пер нажахано обмацував кишенi, поки бiг спотикаючись до каштелянки, поки вив над купою брудноi бiлизни, у якiй зникла його стара куртка, – поки слуга робив усi цi передсмертнi рухи, Іл де Ятер силкувався збити з дверей замок.

Не вдалося. Зроблено надiйно.

Тодi Ятер кинувся до вiкна; вiкна в комiрцi зi зрозумiлих причин були закритi мiцними гратами.

Вогонь охопив уже всю кiмнату – повиснувши на прутах, наче збезумiла мавпа в звiринцi, Іл мiг бачити, як його батько байдужно спостерiгае за язиками вогню, що пiдлiзають до нього.

Як займаеться сиве волосся…

Я бачив потiм цi грати – людинi несила так погнути товстезнi прути. Іл зробив бiльше, нiж до снаги людинi, та на кiнець дiла це не вплинуло.

Збiглися слуги, домочадцi, дiти. Стали рядком, передавали вiдра з рук у руки.