Магам можна все

І згадавши про це, Юля кинулася назад, полишивши Стаса й Алiка повiльно спускатись по крутих кам’янистих сходах…

Пiсля свiжого повiтря запах маленькоi квартирки знову прикро вразив ii.

Вона знайшла крем – на самому днi валiзи, наче на вмисне.

На секунду затрималась, щоб глянути на себе в дзеркало. Така прикмета – якщо доводиться повертатись, подивись на свое вiддзеркалення, i невдача помине тебе…

Не сподобалася собi. Заклопотане (здаеться, вiдпочивати приiхали?) блiде обличчя пiд козирком дешевоi пляжноi кепки.

Дзеркало в передпокоi теж було своерiдне – тьмаве, овальне, у древнiй латуннiй рамочцi.

Юля осмiхнулася над силу. Ото ще, дзеркало iй не подобаеться… Вони приiхали в найкращий на землi куточок, вони живуть поряд iз морем – а iй не подобаеться дзеркало!

І, з третьоi спроби замкнувши дверi, вона кинулась наздоганяти Стаса й Алiка, а тi вiдiйшли вже досить далеко, i засапанiй Юлi не раз i не два доводилося запитувати в засмаглих перехожих дорогу до мiського пляжу…

При входi на пляж сидiв, торгуючи трьома лакованими шишками, статечний дiдок у бiлiй панамi.

Пляж виявився маленьким, велелюдним, не дуже чистим, усiяним незручною грубою рiнню; Алiк, кульгаючи, дiбрався до води, плюхнувся – i з криком вилетiв на берег: одразу ж за лiнiею прибою сизим фронтом стояли медузи.

Юля якось знайшла вiльну мiсцинку, розстелила пiдстилку, але кiнець пляжного парасоля нiяк не бажав устромитися в камiння – з таким самим успiхом можна було б довбати асфальт. Мовчки пiдiйшов Стас; насiв, округлюючи м’язи, – сталева нiжка зi страшним скреготом провалилася вниз i мiцно стала в камiннi.

До першого пориву вiтру, як здалось Юлi.

Так само мовчки вона розкрила парасоль. Маленька тiнь у формi елiпса накрила пiдстилку; Юля сiла, пiдiбравши колiна до пiдборiддя, а поруч усiвся Стас.

– Ну, що ти насупилась? – спитав утомлено. – Що тобi не подобаеться?

– Медузи, – iз зiтханням зiзналася Юля.

– Нiчого, не останнiй-бо день… Завтра вони пiдуть.

Сказав упевнено, так, нiби сам мав владу насилати й вiдкликати медузячу армiю.

Витрусив iз пляжноi сумки матрац. Усiвся надувати його; дивлячись, як закругляються в’ялi зеленi боки, Юля раптом заспокоiлась. Усi побутовi негаразди, людний пляж, бузковi драглистi тiла – дрiбницi, нiкчемнi дрiбницi, як порiвняти з лiтом, з морем, вiдпусткою, якоi чекали цiлий рiк, до якоi вiдлiчували днi…

Сидячи пiд вицвiлим парасолем, Юля дивилась, як Стас висаджуе Алiка на матрац бiля самого берега.