Магам можна все

 – А тепер – iдiть… Адже вам треба ще знайти годящий готель?

Я завагався:

– Перепрошую… Цей, гм, зв’язок мiж Карою i… на iнструктажi менi нiчого такого не казали… це… правда?

Дiдок усмiхнувся втрете, веселi зморшки розповзлись по виду сонячними промiнчиками:

– Та що ви, Хорте… Це така плiтка. Легенда, так би мовити.

…Вуличний гамiр, сонячне свiтло, гуркiт колiс, спека та курява, гомiн голосiв, усе це – повiтря, свiтло й гуркiт – упало на мене, як падае раптом зiрвана вiтром тюлева штора.

Я стояв на ганку клубу, мiж бронзовими грифонами, i дихав часто й глибоко, до запаморочення.

Я стояв на порозi свiту.

Я. Всемогутнiй. Здатний покарати найстрашнiшого в свiтi злодiя, мага, короля, та кого завгодно. Я, володар. Я…

Тiльки не квапитись. Тiльки як слiд вибрати. Насолодитись владою й не помилитись у виборi – оце я зумiю. Я – зумiю. Я…

Бронзовi грифони косились на мене – пiдбадьорливо, але трохи поблажливо.

* * *

П’ять рокiв тому я зупинявся в готелi «Пiвнiчна Столиця», найбiльшому й найпомпезнiшому в мiстi.

Масивна будiвля «Столицi» стирчала в самому центрi мiста, на ринковiй площi; пам’ятаю, тодi мене дiймали невпинний гамiр, тупiт i метушня пiд вiкнами.

Тепер я потребував спокою й усамiтнення, а тому не полiнився вiдшукати в плетивi вулиць маленький, та цiлком пристойний на вигляд готель «Вiдважний ховрах». Забачивши такого важливого постояльця (а я досi був у чорному клубному плащi й капелюсi iз золотими зiрками), хазяiн кинувся звiльняти найкращий номер; виявилося, що в гiдних мене кiмнатах ось уже два днi живе якась панi, i для зручностi добродiя мага (моеi зручностi!) панi поспiхом переселяють до скромнiшого номера; дожидаючи, поки кiмната буде готова, я опустився в крiсло посеред холу, витягнув ноги в напрямку до пустого камiна й приплющив очi.

Футляр iз глиняною фiгуркою вiддавив менi бiк. Таку рiч не можна довiрити багажу; така рiч здатна змiнити життя, в усякому разi, зламати його неквапливий плин, як це вже сталося зi мною.

Така рiч здатна отруiти на смерть; я сам вiдчував, як усерединi мене проростае i стигне поблажливiсть Верховного Суддi.

Халтуриш, думав я, дивлячись на покоiвку, що квапливо протирала сходи на другий поверх. Халтуриш, треба б ретельнiше. За таке недбальство рано чи пiзно можна дiстати…

Покоiвка впiймала мiй погляд. Певно, це був особливий погляд, тому що дiвчина виразно зблiдла.