Магам можна все

ПИТАННЯ: Яке значення в життi мага мае символiчний птах?

ВІДПОВІДЬ: Посвячена сова е символом належностi до магiчноi спiльноти, предметом клятв i проклять, а в деяких випадках й обiтниць. Найсерйознiшою е обiтниця посовництва, коли два маги, що володiють однiею й тiею самою совою, об’еднуються узами куди сильнiшими, анiж навiть родинний зв’язок. Сила цих магiв, об’еднавшись, зростае багатократно, зате кожний iз них стае залежним вiд свого посовника. Саме ця остання обставина обумовила вiдносну рiдкiсть таких обiтниць.

ПИТАННЯ: Яка середня тривалiсть життя призначеного мага?

ВІДПОВІДЬ: Шiстдесят рокiв для магiв четвертого ступеня, сiмдесят – третього, вiсiмдесят – другого, сто – для магiв першого ступеня. Існуе думка, що призначений маг, досягнувши рiвня надступеневого, дiстае можливiсть жити вiчно. Так званi «викопнi маги» – за переказами, маги з минулого, за природою своею призначенi, однак надiленi надзвичайною силою завдяки прожитим вiкам…

ПІДСУМОК: Теоретичну частину випробування претендент пройшов не без похибок (до яких належить згадування пустих здогадiв), однак загалом задовiльно.

* * *

В оселi ювелiрiв уже всi спали. Служниця спершу позiхала, потiм, налякана моею наполегливiстю, погрожувала викликати варту; потiм, нарештi, пiшла будити хазяiна.

– О… Пане… зi Таборе… Як несподiвано… Є новини? Скажiть, ви знайшли?…

У наступну секунду ювелiр витрiщився на дорожню валiзу бiля моiх нiг. Певно, зi сну йому здалося, що я переiжджаю до них жити – назовсiм.

– Поки що нi, – сказав я, дозволяючи йому пiдхопити валiзу й занести ii до передпокою. – Але е одне дуже важливе питання… Скажiть, будь ласка, вашу дружину можна зараз розбудити?…

Сонна ювелiрша в очiпку була нiби молодша за своi роки. І симпатичнiша.

– Перепрошую, що потурбував, панi Фiлло… Коли ви востанне бачили вашу подругу Тиссу Граб?

– Тодi, – була вичерпна вiдповiдь. – Ну, тодi… Перед тим. Коли ходили за покупками…

– Тобто в день вашого зникнення?

– Так…

– Ви не намагалися розшукати ii потiм?

– Намагалася… та…

Ювелiр нервово провiв долонею по залишках волосся:

– Пане Хорте зi Таборе… Пiзня пора, i…

– Хiба не ви просили мене знайти злочинця? Хiба не заявилися для цього до мене в готель – о ще пiзнiшiй, прошу завважити, порi?

Вiн почервонiв.

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».