Мідний король

Розмiрена робота, розгойдування, поскрипування увiгнало Розвiяра в транс. То йому здавалося, що вiн знов на борту «Крилами», треба закiнчувати книгу, а пальцi не тримають пера. То ввижався Мiрте, що бовванiв на видноколi стiльки довгих днiв, а тепер згинув у туманi. То пригадувався старий на iм'я Маяк, i Розвiяр знову дивувався й ображався на його прощальнi слова. «Мiдний королю…» Стариганя вважали за божевiльного, та так воно, мабуть, i було.

Уранцi пiднявся ходовий вiтер, i веслярi склали весла. Розвiяр не одразу змiг пiднятись iз лавки: спина болiла, ноги затерпли, а долонi виявилися стертими до кровi.

На палубi розливали суп i роздавали хлiб; побачивши, як довгий нiж накраював рум'янi куснi, Розвiяр забув про втому й бiль.

Вiн сiв бiля борту, поклавши миску на колiна. Ложки не було – кожен iз веслярiв звiдкись дiстав свою; Розвiяр розгубився, аж тут поруч усiвся чорнобородий у бiлiй сорочцi. Мовчки простягнув Розвiяру дерев'яну ложку з рiзьбленими вiзерунками.

– Спасибi!

Суп заструменiв, здаеться, по жилах замiсть кровi.

Запах наповнив горлянку й нiс – юшка виявилася такою смачною, якоi Розвiяр не куштував навiть в оселi хазяiна Агля, навiть на борту «Крилами». Але головне – хлiб – Розвiяр залишав на потiм.

– Утомився? – спитав чорнобородий. – Це з незвички. Не бiйся: гекса мiцнi, з них можна шкуру дерти, потiм нова виростае.

Розвiяр перестав хлептати. Глянув з пiдозрою.

– А ти не надто й схожий на гекса. – Чорнобородий пiдбадьорливо пiдморгнув.

 – Тiльки Золотi бачать, у них око на такi дiла нагострене… та й пiдзолотцi, котрi з правом на проживання, теж помiчають, iм належиться. Ти був раб, чи не так? Слуга?

– Переписувач.

– Письменний? – Чоловiк насупився. – Це забудь, нам воно безпотрiбне. Нам iти супроти вiтру двадцять днiв… Якщо пощастить. Так що старайся, хлопче, вигрiбай як слiд, i буде тобi нагорода… Унизу гамаки висять, поiси – i на боковеньку. А ложку собi залиши, потiм вiддаси… До речi, звати мене Арвi.

І вiн пiшов, зоставивши новачка з пустою мискою на колiнах.

* * *

Юшка, зiгрiвши зсередини, розпалила Розвiярiв голод. Анi дивнi слова чорнобородого Арвi, нi все бiльша хитавиця, анi змора не могли цей голод притлумити.

Другоi миски не передбачалось. Розвiяр умостився на кормi посеред згорнутих канатiв i взяв обома руками хлiбний кусень.

Цей хлiб вийшов iз пекарнi зовсiм недавно. Вiн не скидався на сухарi, якими задовольняються матроси в морi.