Мідний король

Бiблiотекар наспiвував пiд нiс, уважно роздивляючись головку сиру, що ii молодший iнтендант Шлоп купив на базарi за дуже вигiдною цiною.

– Сир з’iси першим, вiн зацвiте за кiлька годин. У кiмнатi для переписувачiв е вiдхоже мiсце, точнiше кажучи, вiдро, так що…

Вiн знущався. Розвiяр гарячково провiв долонею по тому мiсцю на поясi, де ранiше були пiхви.

– З кiмнати не виходити, хоч би що там було, – продовжував бiблiотекар, мовби не помiтивши цього жесту. – Уб’ю. Зрозумiло?

– А якщо пожежа?

– Тодi гори, – бiблiотекар безтурботно всмiхався.

– «І помреш, коли побачиш себе замкненим у шкаралупi своеi задубiлостi, безвiльним, наче й не знав життя», – продовжив Розвiяр, ще не згадавши, з якоi це книги, але вже бачачи продовження на сторiнцi. – «Тому нехай стоять на полицях, стиснувши сторiнки, мов щелепи».

Бiблiотекар примружився. Скинув на Розвiяра уважним поглядом з голови до п’ят.

– А знаеш, – сказав, подумавши, – твое iм’я мае звучати як «Резвi-арр». Якщо зважати на особливостi вимови гекса.

* * *

Розвiяр сподiвався побачити полицi, стелажi, замкненi дверцята шаф, та будь-що – окрiм того, що вiдкрилося перед ним, коли бiблiотекар пропустив його у сховище. Полотнища, тугi й цупкi, нагадували вiтрила, бувши всього лише павутинням. Вони тяглись вiд пiдлоги до стелi, немов завiси, вони чохлом оповивали кожну шафу, i дивитися на це було таки страшно – нiби мерцi в сiрих саванах стояли рядами, i протяг термосив iхне лахмiття.

– Вогкiсть, – сказав бiблiотекар стурбовано. – Поряд море, поряд порт, пiдступають грунтовi води… Вогкiсть, плiснява, i ось уже те, що ми цiнуемо, перетворюеться на порох… Це степовi павуки Ча, я привiз iх iз Камiнноi Стрiлки, тамтешнi жителi носять одежу з цих ниток. Павутиння Ча добре вбирае вологу, Резвi. Коли в тебе буде своя бiблiотека – згадай про це.

– У мене?! – Розвiяр спiткнувся.

– Обережно! Павуки не люблять, коли смикають павутиння. Я приношу iм живу рибу, потiм довго вимiтаю луску… Риба в книгосховищi, що за неподобство. Павуки хочуть живого, але в мене упередження, Резвi, я не можу згодовувати iм собак або бродяжок, це кепсько вплинуло б на книжки… І на мене, коли чесно. Я вирiс у Мiрте, там у нас не заведено вбивати навiть пацюкiв.

Розвiяр зупинився. Пiдняв очi. З високих вiкон, закритих решiтками, лилося приглушене денне свiтло.