Мідний король

– Шуу, – видихнув знов. – Нiколи в життi… – вiн урвав себе, стиснув спотворенi шрамом губи. – Карта загинула, його карта…

– Я вiдновлю, – повторив Розвiяр.

– Де твоя вiрча грамота? – гостро спитав володар.

– Вiн, – Розвiяр зiтхнув, згадавши Золотого. – Бiблiотекар… узяв ii, коли мене впускав, i поклав серед паперiв…

– І вона залишилася там?

– Нi. Я взяв ii, перед тим як тiкати. Натрапив на вулицi на… мертве тiло, у них там вночi… рiзанина. Я сунув грамоту за пазуху тiй… людинi. Вiн був добре вдягнений i навiть, здаеться, не пограбований…

– Шуу, – учетверте повторив володар.

 – Ти… Розумний, маленький гекса. Менi страшно, наскiльки ти розумний… Сьогоднi я дуже хотiв тебе вбити.

– Я помiтив, – сказав Розвiяр.

Володар розсмiявся:

– Я теж розумний… Можливо, не такий, як ти, щеня, але я досвiдченiший. Хто були вбивцi в бiблiотецi?

– Я не знаю.

– Але здогадуешся?

– Нi. Не здогадуюсь.

Володар розреготався так, що на очах у нього виступили сльози:

– Ти розумний настiльки, що прикидаешся дурником… Чого ти хочеш, кажи? Жiнку? Грошей?

– Спати, – сказав Розвiяр.

 – Я дуже втомився, володарю.

* * *

«Кажуть, розлютований, вiн готовий був вигубити все плем’я нагорiв; кажуть, вiн створив i прокляв якусь рiч, i якщо звiльнити прокляття – усi нагори помруть. Але чи правда це, i чи вистачить сили одного мага, щоб знищити величезне плем’я, i чи вистачить ненавистi – про це не знаю i не можу сказати точно. Іменем Ранку-Без-Похибки лякають у кланах дiтей – i тепер, по його смертi».

Розвiяр сидiв на напiвкруглому балконi, слухав рокiт води в ущелинi й неквапливо переливав лiтери з пам’ятi – на папiр.

Вiн пам’ятав усе. Прим’ятi сторiнки. Запах вогника свiчки. Шерех павутиння в кутку. Спинявся, щоб перепочити, дивився на гори, на напнутi нитки водоспадiв i знову брався до роботи.

Володар приходив i йшов. Інколи сидiв поряд, читаючи нову копiю через плече Розвiяра. Вряди-годи походжав по балкону, про щось думаючи, потираючи перенiсся. Розвiяр працював чотири днi, вiд сходу й до заходу сонця, а вночi спав.

Молодший iнтендант Шлоп власноруч приносив йому рагу з чиркунiв iз грибами, кисляк iз молока печiрки, справжнi коржики з зернового борошна та висiвок.

Над вечiр четвертого дня Розвiяр закiнчив карту. Володар довго роздивлявся ii, потiм гортав сторiнки; його губи ворушились.

– Що в цiй книзi? – спитав Розвiяр.

– Смерть, – володар поглянув на гори. – Смерть тим, хто не скориться. Як завжди.