Мігрант

– Сiмдесят п'ять, – сказав Айра, i нiздрi його затремтiли. – Не iдеально, але в межах норми… Ти справдi особливий, не такий, як усi мiгранти, так?

Щось у тонi iнструктора не сподобалося Крокодилу. Хоча Айра говорив, здаеться, цiлком щиро й навiть доброзичливо.

Хлопцi один по одному вправлялись iз першим завданням. Полос-Над, звиклий бути лiдером, закiнчив роботу десь у другому десятку, одразу за Тимор-Алком. Пiсля вчорашньоi невдалоi спроби Полос-Над ще не вiдiйшов: на скронях у нього нiяк не висихав пiт, а смагляве обличчя здавалося жовтим.

– Добре, гарно, – Айра випростався, руки його спустилися вздовж тiла, нiби iнструктор свiдомо заощаджував жести. – Тепер, будь ласка, показуемо регенерацiю в тому обсязi, в якому кожний iз вас здатен до вiдновлення. Одразу попереджаю: я нiкому не допомагатиму. Розраховуемо – робимо – показуемо. Вперед.

Нiхто не сказав нi слова. Полос-Над ще бiльше зблiд, i тiльки природна смаглявiсть шкiри не давала йому дорiвнятися до Тимор-Алка.

Хлопцi один за одним потягнули з пiхов тесаки, i Крокодил стежив за ними занепокоено.

Вiн витягнув свiй тесак, ще не знаючи, що з ним треба робити. Камор-Бал, парубчак iз забраним у хвiст волоссям, швидко покосився на Крокодила – i рiзнув себе кiнчиком тесака по тильному боцi долонi.

Крокодил розгубився.

Хлопчаки зосереджено рiзали себе – хтось так роздер руку, що кров, нiби дощик, зажебонiла по листю. Тесаки негайно повернулися до пiхов, деякi полетiли в траву. Хлопцi стояли, сидiли, валялися на землi, хтось дивився на порiз, хтось – у небо, хтось щосили зажмурився.

Хтось бурмотiв, хтось наспiвував крiзь зуби. Галявина стала схожою на палату поранених шаленцiв: шемрання, протяжнi спiви, тихий свист, шепотiння, важке дихання й запах кровi.

Тимор-Алк зважився останнiм. Його кров була набагато свiтлiшою й густiшою, нiж звичайна людська, – вона здавалася розведеною молоком. Крокодил, попри все потрясiння, зауважив це й уразився ще бiльше.

– Ти вiзьмеш участь у Пробi? – вкрадливо спитав його Айра.

– Атож, – озвався Крокодил, намагаючись говорити недбало. Камор-Бал, хлопчина обережний i обачливий, порiзав себе ледве-ледве. Тепер вiн стояв, витягнувши вперед руку, i Крокодил мiг бачити, як зсiдаеться кров, як з'еднуються краечки порiзу, як рана затягаеться й укриваеться кiрочкою.

– Якщо нi – скажи одразу, – мовив Айра, цього разу спiвчутливо.

– Так, – процiдив Крокодил крiзь зуби.