Печера

Хижак умiв обманювати звуки; величезне тiло, що досi зливалося з камiнням, уже вирвалося з води й зависло в кидку, а ii вуха й досi не чули смертi.

Час, необхiдний звiровi для вбивства, був незмiрно менший за час, вiдпущений царнi на думку про втечу. Тiльки на думку, бо це не був анi товстом'ясий барбак, анi жадiбний схруль.

Хижак був – сааг.

А сааги не хиблять.

Царна може побачити саага тiльки раз у життi.

Проте завжди впiзнае.

М'язи, що вiдповiдають за дихання, встигли скоротитись.

Видих…

Прорвана поверхня води гойдалась, i бризки, якби вони були, ще б висiли в повiтрi; проте сааги на здiймають бризок.

І нiколи не хиблять.

Цей – схибив.

У ту соту частку секунди, коли щелепи змикалися, – ратички царни ковзнули на гладенькому каменi. І вона рефлекторно зробила рух, до якого ii паралiзована жахом голiвка не додумалась би нiколи. Просто не встигла б.

Вона сахнулась – i щелепи саага, iдеальне знаряддя для перегризання ший, зiмкнулися не там, де мали.

І замiсть гарячоi кровi в пащу хижаковi полiзла густа, пишна, цупка вовна ii манишки, а ця царна була особливо кудлата.

Частка секунди – вона бачила просто перед собою його каламутнi, скаженi, широко посадженi очi.

Потiм iнстинкт, що дiяв окремо вiд ii бажань, скинув вовну. Залишив хижаковi як викуп. Як жертву. Усi царни вмiють жмутками скидати вовну, i чимало якi з них завдяки цьому довше живуть.

Може, сааг поперхнувся ii манишкою. Може, вiн просто не повiрив у те, що сталося, – бо царна бачить саага тiльки раз, единий раз у життi!.

Однак за мить вона вже мчала, i цокiт ратичок об камiння метався по Печерi, вiдбивався вiд стiн i вказував утiкачцi просвiти й щiлини, i тому вона нi разу не спiткнулася, й не налетiла на сталагмiт, i не скрутила витонченоi шийки.

Можливо, сааг переслiдував ii.

Можливо.

* * *

Паула прокинулась i якийсь час бездумно дивилась на прямокутник свiтла, що помалу сповзав зi стелi на стiну.

Серце ii калатало так, що пiдстрибував витканий на ковдрi гном. Паула не терпiла цiеi ковдри – що за слинявi iнфантильнi мотиви, до чого тут гном, та ще й з такою мерзенною бородатою пикою…

Вона схлипнула. У вухах iй i досi метався, вдаряючись об стiни, цокiт бентежних ратиць.

Отже, це все-таки СТАЛОСЯ?

Серце закалатало дужче, та Паула встигла накрити його холодною рукою розуму. Найстрашнiшого якраз i НЕ СТАЛОСЯ.