Печера

У «заборонникiв» був високий рейтинг, хоч передача анiтрохи не була розрахована на широку публiку; там не було нi ведучого-провокатора, нi почервонiлих зiрок, нi оплескiв радiсноi юрби роззяв – серйозний, навiть похмурий iмiдж, напружене словесне дiйство i справдi гострi, напрочуд смiливi теми.

Паула не любила «заборонникiв» – хоч кiлька разiв, коли Розганяй наполiг, дивилася й аналiзувала. І оцього Дарнця, хоч убий, не пам'ятала… Втiм, це природно, чорнороби-журналiсти потрапляють у кадр дуже рiдко.

Їi спiврозмовник з розумiнням усмiхнувся:

– Думаю, Пауло, ви не любите нашоi передачi.

Вона здригнулася:

– Чому ви так вирiшили?

Дарнець сьорбнув зi своеi чашечки:

– Бачите… занадто гострi теми – це все одно що занадто гострi приправи. Хтось любить… Комусь неприемно. І не можна ж усе життя харчуватися самим хроном…

Паула машинально жувала бутерброд.

– І це, Пауло, цiлком правильно з вашого боку… Є речi, про якi вголос, з екрана, не говорять. І навiть ми не говоримо – не потрiбно… Але вiд нашого мовчання цi, як я сказав, речi з життя не зникають, згоднi?

Рожева ковбаса раптом стала Паулi в горлi – така раптова й сильна була тривога.

І Дарнець, зрозумiло, все помiтив; вiн розвiв руками, нiби демонструючи добрi намiри:

– Нi, Пауло, тобто так, ви правильно подумали, але в цьому немае нiчого дивного чи страшного… Я журналiст, проте друга моя робота – консультант у центрi психологiчноi реабiлiтацii…

Вона нарештi пересилила неслухняне горло й мужньо ковтнула напiвпережований кусень.

– Вам дико, що я говоритиму з вами про Печеру. Повiрте, справа варта того, щоб цю нiяковiсть перебороти…

– Яка справа? – вичавила Паула.

Дарнець зiтхнув. Усмiхнувся. З'еднав кiнчики розчепiрених пальцiв:

– З вами стався рiдкiсний випадок. Тричi пiдряд…

– Як ви знаете?!

Хтозна, який це вигляд мае збоку. Паула зробила все можливе, щоб зберегти незворушнiсть на лицi, i iй дуже допомогло усвiдомлення, що вона сидить серед маси людей. Що всi навколо тiльки на неi й дивляться…

Дарнець усмiхнувся:

– Не тривожтеся, Пауло.

Це закон сприйняття – у людному мiсцi на нас нiхто не звертае уваги… Ваш шеф у себе в кабiнетi. Не переживайте.

– Як ви знаете про…

– Випадок такий нечуваний, що приховатися вiд нас вiн просто не мiг. Це… якесь феноменальне везiння. При тiм, що ваш… сааг доклав усiеi своеi чималоi сили, щоб це везiння урвати. Вiн, можете повiрити, сам вражений не менше, нiж ви…

– Вiрю, – процiдила Паула крiзь зуби.