Самум (збірник)

От якби таких соток – та цiла валiза, як у кiно!

Посеред кухнi сидiла за ноутбуком Вiка, секретарка й прибиральниця, бухгалтер i начальник вiддiлу кадрiв в однiй особi. Худорлява й завжди трохи здивована, Вiка нагадувала ящiрку-черницю (чернечого вигляду надавала iй чорна хламида й чорна робоча хустинка аж по самi брови). Розклавши на столi чорнi широкi рукава, Вiка стукала по клавiшах, але не зависала «Вконтактi», як можна було подумати, а саме працювала. Вiдкривши «Великий сайт Вiдьми Ірини», вона строчила послання на форум – вдячне послання, сповiдь урятованоi клiентки.

Клацання мишi – повiдомлення пiшло на сайт; Вiка прийняла в Ірини грошi, записала двiстi баксiв до крихiтного прибутково-видаткового блокнота, потiм розкрила органайзер:

– Буде ще одна через пiвгодини. Сьогоднi гарний день.

Ірина кивнула й витягла пачку сигарет. Вiка залишила пост перед комп'ютером i вийшла до кiмнати; вiдпрацьованими рухами, як боець, що звично розбирае й збирае гвинтiвку, помiняла свiчку у свiчнику, витрусила скатертину, протерла ганчiркою череп на столi, помiняла на блюдцях кавового кольору пiрамiдки.

– Пахощi ти цього разу купила паленi, – крикнула з кухнi Ірина. – У горлi дере.

– Курити треба менше, – вiдгукнулася Вiка сварливо, проте не злiсно.

Ірина гмикнула й затяглася.

Про вiдьомську сутнiсть своеi баби вона вперше довiдалась iз засмучених маминих монологiв на кухнi: «Вiдьма, а не свекруха! На мене пристрiт наводить, щоб я не могла влаштуватися на роботу, щоб вiд тебе, козла, фiнансово залежала!» Батько мовчав – вiн узагалi був неговiрким, багато пив i до сорока рокiв заробив iнвалiднiсть.

Пiдрiсши, Іра перестала мрiяти про хатинку на курячих нiжках, де живе ii могутня баба: слово «вiдьма» в маминому виконаннi означало те саме, що й «сука», «холера» та iншi спецiальнi слова, якi Іра залюбки повторювала в школi.

З першого ж класу ii стали називати вiдьмою – може, за гострий негидливий язичок. А може, тому, що вона про все завжди знала бiльше за всiх.

Нi, на уроках це нiяк не виявлялося. Вона гадки не мала, що таке третiй закон Ньютона i як влаштована хiмiчна промисловiсть. Зате вона знала, хто з ким зустрiчаеться i як далеко зайшли стосунки, що треба сказати найсуворiшiй училцi, аби та розтанула й поставила «три», хто в чому винен i хто чого боiться; до одинадцятого класу ii цуралися вже без смiху, не раз i не двiчi за спиною перешiптувалися: «Вiдьма!»

Випускаючи дим у кватирку, Ірина посмiхнулася.