Промінь

 – Славiк, що ти там казав про конкурс домашнього порно? Вони вже таке влаштовували!

– Вiдео е?! – пожвавився Славiк.

– Нi, це давно було, через рiк пiсля старту… Вони просто згадують, говорять про це. Начебто це погано закiнчилося. Хтось розсварився, розiйшовся, а один чувак узагалi пiшов у пустельники, замкнувся i вiдтодi живе сам. Вони називають його Троль…

– Стiльки рокiв?! А вiн узагалi живий?

– Корабель його бачить. Отже, живий.

– Усе це дуже весело, – заговорила Еллi, – але починаймо вже працювати.

Дано: нашi пупси свято повiрили, що пiсля смертi iх чекае возз’еднання на Землi, виходять з депри, зосередившись на виконаннi мiсii, у цьому полягае сенс iхнього життя…

– Взагалi-то не всi, – Марго клацала пальцем по екрану. – Багато хто не вiрить, i вважають це дiвчисько брехухою або божевiльною. Там е така крута тiтка, Марiя…

– Усi не можуть вiрити в одне й те саме, – сказав Денис.

– Ти ж казав, що ти пас, – Еллi гостро на нього глянула. – Дай уже й нам погратися, чи що… Ми повиннi зробити так, щоб привида побачила тепер уже Марiя.

Вона не вiрить у життя пiсля смертi. Якщо вдасться ii переконати, то всi повiрять, де дiнуться. Ми накачаемо iх сенсом, як цукерку помадкою.

– Ненавиджу помадки, – сказав Денис.

– А хто озвучить текст за привида? – оживився Славiк. – Я якось у школi зiграв iжачка у виставi. Дайте менi роль привида, це ж так просто!

– Я перша сформулювала мету, я озвучу привида, – вiдрiзала Еллi. – Це не шкiльний театр, Славiк! Вона побачить свого чоловiка, Максима, й почуе його голос, Ден показав нам шлях, – вона мимохiдь усмiхнулася Денисовi.

 – А наше завдання – придумати текст.

Денис вiдчув слабке занепокоення, i воно росло в мiру того, як вiн намагався зрозумiти: що не так? Еллi, поклавши телефон на стiл перед собою, швидко била по екрану:

– От, приблизно так: «Марiе, це я…»

Денис випростався:

– Стривай. Це хибне рiшення.

– Денисе! – Еллi блиснула очима. – Ми ж домовилися!

– Ми не домовлялися. Це хибне рiшення, подумаймо ще! Я хочу виграти, у мене ставки занадто високi, розумiеш?!

Секунду вони дивилися одне на одного.

– Ти звик бути зiркою, – замислено сказала Еллi. – Розумiю. Але я – не дурнiша за тебе, Денисе. Розслабся, не хвилюйся, вiр менi. Ти ж менi вiриш?

І всмiхнулася – як тодi, увечерi, на краю басейну.

«ПРОМІНЬ». ЛІЗА

Вiсь тiла збiгаеться з вiссю дошки. Центр опертя на дошку в дiлянцi сонячного сплетення. Ноги витягнутi, погляд тiльки вперед.