Сліпий василіск

Я хочу, щоб ти змiцнив мое почуття власноi гiдностi за рахунок свого его». «Ти манiпулюеш мною». «Ти не достатньо до мене прихильний. Ти не в змозi зрозумiти моi зашифрованi емоцiйнi послання».

«Я з легкiстю розумiю будь-який твiй сигнал. Ти граешся з моею глибокою емоцiйною прихильнiстю до тебе».

Поки все правильно. Та ось реплiка, iз розшифруванням якоi я не змiг упоратися: «Сьогоднi зранку великi затори?…».

«Якщо ти зараз же мене не зрозумiеш, я назавжди розiрву з тобою емоцiйний зв’язок».

Здалеку наближаеться гуркiт i гавкання – невтомний хлопчик катався колами, за ним бiг лабрадор у нашийнику й маленька дiвчинка з червоним вiдерцем.

Я визирнув iз-за чашi фонтана. Бiля лавки не було нiкого. Вона пiшла.

Якби я вчасно встиг вiдкрити потрiбну сторiнку…

Чи якби ми вмiли обходитися без словника.

Снiг[10 - © Марина та Сергiй Дяченки, 2009]

Вона розплющила очi. Стеля була висока й дуже бiла, схожа на обернене снiгове поле. У кiмнату заповзав свiтанок. Котра година?

Вона простягнула руку вправо, де зазвичай стояла тумбочка.

Тверда прохолодна поверхня, годинник на ремiнцi… І ось головне: люстерко i паспорт.

Сiла на постелi. Подивилася спочатку на свiтле волосся до плечей. Розгорнула жорстку обкладинку й втупилася в паспортну свiтлину: тут вона молодша рокiв на п’ять, iз макiяжем, коротко пiдстрижена, але, безумовно, це вона i е. Петровська Єва Олександрiвна.

Роздивилася; поруч злегка сопiв чоловiк. Спав на боцi, повернувшись до жiнки спиною.

Чоловiк. Вона замiжня. Останнiм часом охололи один до одного. У чоловiка, здаеться, е хтось (якась) iнший (iнша)…

Вона оглянула подружню спальню. Добропорядно, хоча трошки запилено. Двi свiтлини на стiнi; традицiйнi, весiльнi. Дiти е? Вона прислухалася до себе; дiтей немае. Ну i добре. Доброго ранку, Петровська Єво Олександрiвно.

Учора ii звали Олена Людвiгiвна Петрi. Вона була рудою, вiрнiше, фарбувалася в рудий колiр i працювала секретаркою в медiамагната.

Пам’ять про вчора живе тiльки з перших хвилин пiсля пробудження, потiм ii витiсняе щоденний побут. Кожного разу (щоразу) новий. Щоб не збитися, не заплутатися, вона кладе на тумбочку паспорт i люстерко. Де б не лягала спати – у готелi, у тiснiй самiтнiй квартирцi чи подружнiй опочивальнi.

Єва пiдвелася i пiдiйшла до вiкна. Кружляли снiжинки. Горять лiхтарi, хоча майже зовсiм видно.