Сліпий василіск

Перевертнi[2 - © Марина та Сергiй Дяченки, 2002]

Вони ввiйшли в мiй кабiнет один за одним – дiдуньо (вiн зовсiм не був застарим, однак стропата (перiста, ряба) борода додавала йому зайвих рокiв п’ятнадцять), понурий хлопчик iз блiдим хворобливим обличчям i молода вiвчарка на короткому поводi (повiдку)

Хто вони такi, я зрозумiв ранiше, нiж дiдок заговорив.

– М-м, – сказав дiдок. – Позавчора ми з вами говорили по телефону.

– Так-так, пане Вульфе, – я пiдвiвся з-за столу, простягнув йому руку. – Прошу вас, сiдайте…

Вони сiли – надто скуто, дiдок у центрi диванчика для вiдвiдувачiв, хлопчик – скраю.

Собака лiг вiддалiк i вiдразу поклав голову на лапи. Чи то вiн дуже стомився, чи все йому обридло.

Дiдуньо облизав вуста й потер руки. Коли б мiсяць був у повнi, подумав я з раптовою неприязню, не пустив би тебе й на порiг, красеню. Разом iз твоiми виродками.

– Дозвольте представити вам мого онука Георга, – дiд поторгав хлопчика за плечi. – Георгу, привiтайся…

Хлопцевi було рокiв десять, i замiсть вiтання вiн кинув на мене зацькований, повний ненавистi погляд.

– …І мою онуку Фiоленту, – дiдуньо пучками пальцiв погладив собаку. Вiвчарка була байдужою.

– Ми дуже розраховуемо на вас, – дiдок пiдлесливо посмiхнувся. – Ось бачите…

І замовк.

– Бажаете кави? – запропонував я. – Цигарку?

Вiн захитав своею кудлатою головою:

– Дякую. Якщо дозволите, я перейду вiдразу до справи. У нашому роду, а це дуже давнiй рiд, дозвольте вас запевнити… упродовж поколiнь схвалювали шлюби, якщо не близькорiднi, то… ви мене розумiете?

– Так, – сказав я.

 – Будь ласка, продовжуйте.

– Як результат, – дiд iз подивився на хлопчика, начеб те, що вiн хотiв сказати, не призначалося для дитячих вух, – як результат в останньому поколiннi… Це дiти мого сина, який, на жаль, не може придiляти iм достатньо уваги… Народилися два чарiвних близнюки, хлопчик i дiвчинка. Георг i Фiолента. Із паралельним циклом перевертнiв… у протифазi. Тобто вдень Георг був хлопчиком, а Фiолета, собакою (цуценям)… Уночi Георг перетворювався на котика, а Фiолета залишалася дiвчинкою… Ось, бачите, подобове перевтiлення… справа клопiтка й виснажлива… На вiдмiну вiд класичного, вiдповiдно до фаз Мiсяця.

Та коли йдеться про таку родину, як наша… коротко кажучи, дiти пiдросли, i моiй невiстцi спало на думку…

Вiн знову подивився на хлопчика. Той вiдповiв йому таким поглядом, що, наприклад, якби мiй онук посмiв подивитися на мене так само – то вiдразу був би покараний.