Сонячне коло

 – Ця крамничка куди подiлася? А, ось… ось, панi!

Ірiс побачила акуратну маленьку крамничку. На дерев’янiй дошцi над входом була намальована морська черепашка, i нижче криво приклеено рукописне оголошення: «Розпродую крамницю. Все по двадцять монет». Жiнка-городянка i дiвчинка рокiв п’ятнадцяти пошепки сперечалися бiля входу:

– …у тебе вже е спiвуча черепашка!

– Але менi ж мало однiеi! Ну давай же зайдемо, там е «Танцi восьминога»…

– Не здумай слухати цю погань! Будь-яка музика – трата часу, грошей, розпуста, безсоромнiсть, що вона дае поряднiй жiнцi?! Нi-нi, ходiмо, й не проси…

Вона потягла дiвчинку геть вiд прилавка.

Вiдтiснивши ii i навiть не помiтивши цього, до крамницi увiйшли двое чоловiкiв. Алекс подивився на Ірiс iз тривогою: хiба вона не бачить, що мiсце невiдповiдне? Залишатися тут – значить наражатися на образи, i що накажете робити?! Ірiс заспокоiла його поглядом i ввiйшла слiдом за безцеремонними вiзитерами.

– Ольвiне! – з порога крикнув перший, високий i неосяжний. – Я знайшов покупця, вiзьме все оптом.

– Сто монет, – сказав другий, щуплий i швидкий як батiг. – Просто зараз.

– Твое, – сказав крамар. – Забирай.

Високий, блiдий, дуже молодий, але з погаслими очима, вiн стояв над столом, на якому горою лежали черепашки, – тут не менше пiвсотнi, подумала Ірiс. За найнижчою цiною – не менш як тисячу монет.

– Нi, я це куплю, – вона не впiзнала свого голосу.

Зробилося тихо. У тiснiй крамничцi на неi дивилися четверо чоловiкiв: Алекс, що проковтнув язика. Обидва покупцi – як на говорячу вошу. І крамар – поглядом людини, яка щойно отямилася вiд важкого кошмару.

– Я купую всi записи, – сказала вона, iнтонацiею нагадавши всiм i собi, що вона – вiльна мешканка континенту, якiй нiхто не смiе наказувати. – Двi тисячi за все. Пане Алексе…

Вона обернулася до провiдника, той витрiщив очi:

– Але…

– Ви хотiли зробити менi подарунок? Оце вiн i е.

Вона знову подивилася на крамаря. Той стояв i дивився, вона не змогла витлумачити цей погляд i розгубилася.

Чуже життя, чужi звичаi. Вона втрутилася в хiд подiй, нiчого до пуття не розумiючи, навiщо вона це зробила? Навiщо нарештi iй купа кустарних черепашок iз народними пiснями?!

– Що ти менi голову морочиш, – сказав щуплий покупець, розвернувся i вийшов.