Темний Світ. Рівновага

– Народ, – сказала я нарештi, – а де ви миетеся?

Лiза кинула косий погляд на Гришу:

– Це хороше питання…

– У сусiдньому готелi, – вiдгукнувся той, нiби нiчого такого.

– Бiгаете з рушниками… по вулицi?

– Навiщо? – здивувався Гриша. – Вiдкрив рамочку, помився в номерi, закрив рамочку… Усе просто.

Я клiпнула:

– А якщо там, у цьому номерi, вже хтось миеться?

Гриша щиро всмiхнувся. За нього вiдповiла Лiза:

– Тодi теж просто. Просимо вибачення, вертаемося. Інодi з того боку дуже голосно верещать…

– Розумiеш, – проникливо сказав Гриша.

 – У мене у ваннi, на днi, намальований унiкальний портал… рамка в зимове озеро тисяча вiсiмсот дванадцятого року. Ловиться, уяви собi, осетер! Стерлядь! Екологiчно чиста риба!

Вiн пiдвiвся, вiдкрив морозилку – вона була забита вщерть. Я роззявила рота: справдi осетер. І ще якiсь рибини, з великою лускою й величезними хвостами. Повна морозильна камера.

– А готувати нiкому, – буркнула Лiза.

 – Доводиться тупо смажити… До речi, ти вмiеш готувати рибу?

Вона подивилася на мене досить-таки хижо, я прикинула обсяги роботи, захованi в морозилцi, i про всяк випадок похитала головою.

Ми з’iли ще по бутерброду.

– Гришо, – сказала я, коли мовчати вже було несила. – Там, у пiдземеллi, такий портал, як ти малюеш?

Вiн замахав руками:

– Ну що ти! Це взагалi не можна порiвнювати! Я вiдкриваю маленькi вiконця туди-сюди, всього на кiлька хвилин. А там здоровенна дiра в Темний Свiт.

Їi нiхто не малював, ii пробили екскаваторним ковшем, це було нещасливе й дуже малоймовiрне поеднання чинникiв… От ти знаеш iсторiю Чорнобильськоi катастрофи? Їi ймовiрнiсть була нуль цiлих нуль-нуль…

– Гришо, – сказала Лiза, уважно за мною спостерiгаючи, – у деяких випадках зайва iнформацiя нiчого не прояснюе. Дар’е, ти не заморочуйся, як це дiе. Це об’ективна реальнiсть – як податкова система або як будова ДНК. Вона iснуе поза нашою уявою, але iнодi даеться нам у вiдчуттях… Правда, не всiм.

Є Тiнi – ти одну сьогоднi бачила. Є служба Доставки, вона ловить Тiней, доставляе до порталу й викидае назад у Темний Свiт. Усе!

За вiкном визирнуло сонце. Я простягла руку над столом – тiнь од моеi долонi впала на ковбасний кружечок зi слiдами зубiв.

– Тiнi… що це таке?

Гриша зiтхнув:

– Фрагменти ворожоi матерii… оформленi, як людиноподiбнi iстоти. Приблизно так.