Варан

* * *

Нiчого нiкому не сказав – навiть батьковi. Ходив вiд столу до столу, як медуза в глибинних водах, плутав креветки з сиром, а пиво з паличками для чистки зубiв, аж у дверях став усмiхнений пан, що цiкавився Вараном.

З-за шинквасу враз вийшов батько, погойдуючи кулаками, мов сталевими грузилами.

Усмiхнений пан охоче наткнувся на його пiдозрiливий погляд:

– До вас, хазяiне, до вас особисто… Поговорити треба. Маете хвилинку?

* * *

Свiтло йшло знизу, з-пiд води. Зовнi свiтило сонце, забивалось у широку печеру, мов солодке пиво в роззявлений рот.

Просотувалося крiзь пiдводнi грати: вихiд у море був глибоко перекритий. Хазяiн не хотiв, щоб старi змiйсихи пiшли прогулятися й ненароком утрапили в чиюсь пожадливу пащу.

А змiйсихи були дуже, дуже старi. Щоправда, визначити це мiг не кожен – позначався чудовий корм i турботливе ставлення. Вицвiла тьмяна луска ховалася пiд срiбними пластинками, пiд накладними самоцвiтами, та й порода давалася взнаки – в обох змiйсих збереглися гонориста постава, обидвi виблискували очима й роздували нiздрi, так що Варану довелося подолати певну нiяковiсть, перш нiж пiдiйти до них.

– Тут у нас стiйло, – сказала Нiла. – У нiшi – скребки, щiтки, всiляке причандалля, все в iдеальному порядку, мiж iншим. Узяв скребок – поклади на мiсце… Ось так. Чистити треба перед кожним виiздом i на нiч. Годувати – двiчi на день, уранцi й увечерi, i пильнуй, щоб вони не переiдали. Коли котра нагидить – бери сiточку, лайно пiдбирай i обережно от сюди, у кошик, щоб вода в стiйлi не мутилася.

А тодi кошик – нагору. Затямив?

Нiла була старша за Варана на рiк i держалася, мов господиня. Колись вiн бачив ii на осiннiм ярмарковi – вона була з Маленькоi, донька рудокопа й однiеi з компаньйонок княгинi, незаконнонароджена, але самовпевнена й багата. Мати, iз ганьби заславши ii в пiддоння, не забула маляти й не покинула – балувала то грiшми, то мiшком сушняку, то обновою. Нiла мала себе за горнi, у сезон носила сорочку без рукавiв i штани, закоченi до колiн, розшитi кольоровими камiнцями, яких на Маленькiй сила-силенна, i працювала, як виявилося, вершницею на змiйсах – супроводжувала багатих i шляхетних гостей у поiздках верхи по лабiринту пiдводних печер.

Варан, домовляючись про роботу з хазяiном, наiвно гадав, що буде гуляти морем верхи, а не вивалювати сачком лайно. Нiла розчарувала його вправно й безжально:

– Сiдлати – не здумай, подряпаеш луску – потiм не розплатишся. Сiдати верхи – боронь тебе Імператор.