Варан

У нього були вигорiлi свiтлi брови – i байдужий, мов зашморг, погляд убивцi.

Батькова харчiвня лишилася далеко позаду. Примiтне мiсце… І хлопець показний… На вулицi повно народу, але ж не втечеш. Патруля поблизу нема, а коли й був би – нiчого не встигнеш пояснити. Не такий уже й скарб парубок-пiддонець, щоб через нього гостей тривожити…

– Що вам треба?

– Там розповiмо, – сказав свiтлобровий уже з роздратуванням. – Ну що, пiдеш доброхiть – чи зразу мiшок на тебе?

Далеко, на материку, про який розповiдали Варану плотогони, людина може втекти й загубитися.

А з Круглого Ікла тiкати нема куди.

Варана привели в бухту, запруджену купальнями, як святковий стiл – склянками. У купальнях – простих i обертових, i з фонтанами – бавилися, не зважаючи нi на що, пещенi заморськi гостi. Плавали майже голяка, без страху пiдставляли шкiру сонцю, пiрнали з вишок i котилися по дерев'яних жолобах на ковзких килимках. iли й пили тут-таки, у плавучих харчiвнях; Варановi стало страх як жаль себе.

Люди живуть i люблять життя, а вiн, Варан, можливо, бачить небо востанне. За що?!

– Сiдай у човен, – сказав розбiйник, як i до того, кутиком рота. У тому, що це саме розбiйник, годi було сумнiватися.

У човнi вже сидiв iще один, плечистий, зовсiм лисий. І поряд з ним, скулившись i обхопивши живiт, – Варанiв знайомець, молодий рибалка Гелько, що в сезон носив по купальнях равликiв.

Смаглявий пiдлiток вiдштовхнув човен вiд причалу. Лишився на березi.

Швидко попростував геть.

– Ви, обидва, – лисий розбiйник кивнув Варановi й Гельковi. – Берiться веслувати, i щоб не ухилятись!

Веслували мовчки. Лисий кермував, свiтлобровий сидiв на носi. Варан, повернутий лицем до керма, дивився, як вiддаляеться берег, як лисий скручуе собi трубочку дорогущого заморського тютюну, як iз задоволенням затягуеться… Поминули чийсь ковчег, потворний i кособокий проти справжнiх морських кораблiв. Поминули команду риболовiв, що тягнули одну сiть трьома великими педальними човнами.

Нiхто не дивився на спрямований в море човен – двое чоловiкiв i двое парубкiв, iдуть, очевидно, на вечiрнi лови…

Той, що сидiв на носi, узявся насвистувати.

– Заткни пельку, – сказав лисий. – Прикмета погана.

– Іди до ІПуу зi своiми прикметами.

– Сам iди. Я попереджав…

І знову мовчання.

Коли берег, кораблi й ковчеги, рибалки й купальнi лишилися далеко позаду, лисий звелiв сушити весла.