Варан

* * *

Варан заснув на свiтанку, i снились йому крилами. Увi снi вiн тицявся лицем у жорстке бiле пiр'я, а прокинувшись, виявив, що на щоцi вiдбилася гамакова сiтка i що Журба з Тугою нетерпляче кружляють по гроту – бажають снiдати.

Вiн нагодував змiйсих i вперше почистив, увесь при цьому вимокнувши й закалявшись. Потiм узявся за сачок для виловлювання випорожнень; як на зло, саме в цей час нагодилася Нiла.

На нiй була спiдниця до п'ят i блуза з короткими, за модою горнi, рукавами. Гладенька висока зачiска робила наiзницю на змiйсах старшою, величнiшою i суворiшою.

Варан навiть розгубився – казати до неi, як i перше, «ти»? Чи все-таки «ви»?

– Значить, так, – сказала Нiла, всiдаючись на край кам'яноi приступки. – Тi, котрих грабували, залишилися живi – це ти iх, мiж iншим, урятував – i подали князевi скаргу. Начальник варти посилив сторожу i навiсив повiтрянi патрулi. Пiсля того як патруль зняв з човна двох пiдозрiлих зi зброею, прочесали весь острiв i схопили п'ятдесят шiсть людей. П'ятнадцятьох сьогоднi звiльнять.

Решту вже повiсили.

– Що?!

– Закон сезону. – Нiла провела по обличчю рукою, наче прибираючи павутиння. – Якщо князь не зупинить грабежi – в мiжсезоння всi будуть голоднi: i пiддонцi, i горнi також. Є два особливо тяжкi злочини: грабiж i фальшування iмператорських грошей. Потiм iде шахрайство, але це вже не так страшно, за нього принаймнi не засуджують… Що ти так зблiднув? Гарна новина: того парубка, чорнявого, який на тебе навiв, схопили й стратили разом з рештою.

Тобi нiчого не загрожуе, можеш залишатись, можеш iти…

Вона вiдвернулася. Нараз Варан побачив, що вона ладна заплакати. Ледве стримуеться. Смертельно втомилася. І чомусь ображена.

– Нiл о, – вiн пiдiйшов ближче. – Дякую…

– Ти можеш iти. Нiхто тебе не тримае.

– Чому ти мене женеш? Чи… мене що, звiльнено пiсля вчорашнього?

– Нi, тебе не звiльнено.

– То чому?

Вона розридалася. Вiн стояв поряд, прагнучи ii обiйняти – i не зважуючись. Вiн був брудний i мокрий наскрiзь.

А вона була чиста i строга, попри сльози i шмарклi.

Справжня горнi.

* * *

Печера то тягнулась тунелем, то ширилася, то роздвоювалась, а то розкидала навсiбiч десятки щупалець, вузьких, iнодi непрохiдних. Деякi гроти були свiтлi – туди пробивалось крiзь воду сонячне промiння. Іншi – напiвтемнi, а в двох чи трьох панував такий морок, що доводилось цiлком спускатися на змiйсих.

– Вони бачать у темрявi?

– Вони знають дорогу…

Варан iхав на Журбi.