Варан

– Ваша честь, – сказав батько дiвчиська, i голос у нього виявився глибокий, мов В'язнична Кишка. – Менi здаеться, моя дочка достатньо допомогла правосуддю Круглого Ікла. Тепер дозвольте нам продовжити вiдпочинок, що його, втiм, тепер безнадiйно зiпсовано…

– Я прошу вас подарувати менi на цьому, – Слимак злегка вклонився, – i не сумнiваюся, що князь Круглоiклiвський щедро компенсуе завдану вам шкоду… Ви можете бути вiльнi.

Вартiвник одступився вiд дверей, даючи дорогу аристократовi з донькою.

Вiдходячи, дiвчисько на хвильку озирнулось, щоб скинути на Варана зацiкавлений погляд – але батько взяв ii за плече i потягнув геть, дверi зачинились, i вартовий став на свое мiсце.

– Мiсяць тому тебе схоплено зi злодiями, – не дивлячись на Варана, сказав дiзнавач Слимак. – iх стратили, тебе вiдпустили. Чому?

– Тому що я не злодiй. Громада Круглого Ікла за мене поручилася… Навпаки, я крикнув – «варта», i за це мене…

Слимак пiдняв голову, i пiд поглядом його Варан замовкнув.

– Громада, – з легким презирством промовив Слимак. – Громада й тепер за тебе стiною. Три прохання подали князевi… Чесний пiддонець, мовляв, не може зрадити своiх, вiн шануе Імператора й сезон, грабежами й фальшуванням промишляють зайди… Усе правильно. Якби я робив фальшивi сотки – я б перш за все пропускав би iх через руки таких от чесних пiддонцiв, щоб зняти можливi пiдозри… А грошi – це грошi.

Це дерево, сушник, надiйне укриття в мiжсезоння… Так?

– Я знайшов цю сотку в морi, – сказав Варан безнадiйно.

– Вона там народилась? Вилупилася з iкринки?

Варан мовчав.

– Простiше за все було б повiсити тебе сьогоднi, – сказав Слимак, тяжко розмiрковуючи. – Може, й для тебе краще… Але справа iмператорська. Уже не зупиниш i нiчого не змiниш. Свiдкiв у тебе нема… Йолоп, коли ти насправдi пiймав сотку в морi – чому не показав нiкому? Батьковi? Матерi? Тiй самiй нареченiй?

Варан мовчав.

– Куди поткнися – ти винен, – вiв Слимак. – Можливо, ти на службi у фальшивомонетникiв, вони розкидають своi подаруночки твоiми руками i руками таких, як ти, непомiтних i начеб чистих… Хоча, треба визнати, хлопчак iз соткою в ювелiрнi – це неабияка штука… Може, ти таки мав ii вiддати батьковi? Тобi доручали вiддати ii батьковi, чи не так?

– Менi не доручали…

– Але ти винен.