Вовча сить

Махiдевран знову розляглася на подушках. Рабинi мовчали, нiби нiчого не сталося.

Настя стиснула руки до хрускоту.

Муедзини закiнчували спiвати п’ятий азан на вежах мiнаретiв. На сади гарему лягала чудова тиша ночi. Служницi, з ними i Настя, закiнчували одягати Махiдевран у м’яку нiчну одежу, як увiйшов чорний Гассан. Вклонився панi:

– О, та, яку звуть «Господиня столiття»! Падишах зараз тебе вiдвiдае.

Махiдевран миттево повеселiшала. Їi важко було впiзнати. Чи це та сама жiнка? Їi великi чорнi очi заблищали й пожвавилися.

– Давайте менi найкращий одяг i прикраси! – наказала рабиням: – Окропити амброю та мускусом, йому це подобаеться… А потiм стiйте бiля дверей своiх кiмнат i не смiйте дивитись у його очi, коли вiн iтиме до мене. І дивiться менi! – потiм хрипко засмiялася, вигинаючись усiм тiлом: – Я подарую йому таку нiч, пiсля якоi вiн забуде цей шматок м’яса пiд назвою Дюльсар!

У нескiнченних коридорах, застелених килимами, ледве чутнi кроки султана.

Один перехiд, другий… Мертва тиша – нiхто не мав права показатися або навiть дихати, коли йшов Халiф.

Настя скромно стала бiля дверей своеi кiмнати, поклавши руку на залiзнi грати вiдчиненого вiкна, в яке заглядали квiти бiлого жасмину, пронизанi таемничим сяйвом мiсяця. Очi опустила вниз, щосили стримуючи майже дитячу цiкавiсть i якесь хвилювання й напруження. І вся перетворилася на слух.

Чула його кроки, його подих, його спокiй.

Дивитися не хотiла на молодого султана.

Тiльки раз, один раз – i впiзнала цю людину в вiкнi…

Султан, помiтивши цей загадковий погляд, зупинився. Перед Настею стояв у блиску мiсячного свiтла, у всiй красi й молодостi своiй Сулейман Великий – Повелитель Константинополя i Єрусалима, Смирни i Дамаска i семисот мiст Сходу i Заходу, Десятий i наймогутнiший Падишах Османiв, цар п’яти морiв i трьох частин свiту.

Ноги в неi задрижали. Але свiдомiсть була майже ясна. Вiн був прекрасно одягнений, стрункий i високий.

У нього були чорнi, як терен, блискучi, трохи почервонiлi очi, високе чоло, матово-блiде лагiдне обличчя, тонкий орлиний нiс, вузькi губи i завзятiсть у iхнiх куточках. Спокiй i розум випромiнювали його проникливi очi.

Опустила очi й зняла ручку з залiзних грат. Вiдчула, як окинув ii поглядом з верху до низу, як жаром обсипав. Знiяковiла так, що кров пiдступила до ii личка. Соромлячись свого невiльничого одягу, зiщулилась.