Зло не має влади

Пробiг повз мене, потiм озирнувся й глянув уважнiше. Вiн був викапаний маленький Гарольд…

– Що там? – запитала я.

Вiн насупився, начебто вирiшуючи, чи гiдна я довiри.

– Я Лiна Лапiна, – сказала я.

Вiн посмiхнувся – широко й недовiрливо.

– Що там? Хто сурмив?

– Це принц-деспот, – сказав хлопчик, не перестаючи посмiхатися. – Вiн привiв велике вiйсько!

* * *

Вiйськова нарада продовжилася по нетривалiй паузi – в новому складi. Принц-деспот щиро зрадiв, коли побачив мене.

Це був високий, ставний чорнявий чоловiк; коли я побачила, що вiн на волi й, бiльше того, привiв Гарольдовi пiдкрiплення, мене ледь правець не вхопив…

Ось вiн – мiй давнiй ворог… Пiд час минулоi нашоi зустрiчi перемога дiсталася менi (щиро кажучи, менi надзвичайно поталанило). Я знала, що вiн не пропустить нагоди вiдплатити, хоч би й сто рокiв довелося вичiкувати. Оберон чудово розумiв це й тому не збирався його випускати зi зручноi, гарно вмебльованоi в’язницi.

А тепер Оберона нема, й принц-деспот на волi.

– Кого я бачу! Маг дороги, Лiна Лапiна власною персоною! Ви чудово збереглися, панно, i, схоже, не пiдросли нi на вершок…

– У нашому свiтi час iде повiльнiше, – зронила я крiзь зуби. Принц-деспот дивився на мене чiпким поглядом… Цей погляд змушував цiпенiти… Я силкувалася не повернутись до нього спиною.

Гарольд зробив огляд вiйськ. Вони вишикувалися перед замком – три тисячi солдатiв, усi в залiзних обладунках, зi списами напереваги, i на кожному списi – опертя.

(Це щоб зупиняти вершникiв на стоногах, пояснив принц-деспот.) За його командою перша шеренга наiжачилася списами, затим вперла iх у землю.

– Гарно, – мовив Гарольд, i нiздрi його розширилися. – Сарана вдавиться нашим Королiвством, тут вони зустрiнуть вiдсiч, якоi не бачили нiде й нiколи! Зупинимо iх!

– Зупинимо! – заревли вiйська. Гарольд задер пiдборiддя й закричав, пiдносячи руку до неба. Вiн горлав, що Сарана захлинеться, що ii буде вiдкинуто, розчавлено, – й очi в нього були такi самi, як тоi митi, коли вiн просив мене вивести з Королiвства його сина…

Вiн не вiрить у перемогу, зрозумiла я.

Всi цi вiйська, можливо, дадуть змогу протриматися кiлька днiв… Але у Сарани – незчисленнi полчища.

Ховаючись за спинами плечистих озброених чоловiкiв, я непомiтно повернулася в замок. (Принаймнi хотiлося вiрити, що мене не помiтили.