Зло не має влади

Лежу оце зараз на березi, навколо квокчуть переляканi дiвчиська… А я знепритомнiла саме тоi митi, коли менi примарилося, нiби мене гукнув охоронець…

– До нас приiхав оперуповноважений у справах неповнолiтнiх, – глухо сказав начальник. – От iз ним i розбирайся.

Я подивилася на темний силует проти вiкна. Чоловiк був у цивiльному. Як i ранiше, я не могла розгледiти його обличчя.

– То що, дзвонити батькам? – так само глухо запитав начальник.

– Спершу ми поговоримо з громадянкою Лапiною, – сказав чоловiк бiля вiкна.

* * *

Бiблiотека о цiй порi була порожня. Але там виявилося дуже спекотно, до того ж тхнуло старими запилюженими книжками. Кватирка з трiснутим склом ледь-ледь цiдила перегрiте повiтря.

– Дякую, – сказав оперуповноважений начальниковi табору. – Можете йти.

Той пом’явся та й вийшов, причинивши за собою дверi. Я нарештi глянула в обличчя цьому оперовi.

Вiн був дуже блiдий. З дуже бiлявим волоссям. Із чорними, незвично чорними очима на вузькому обличчi.

Вiн був молодий. Дивно молодий, як для опера, хай навiть i в справах неповнолiтнiх. Але одяг, звички, манера дивитися робили його старшим. І тримався вiн так, начебто мав уже кiлькадесят рокiв робочого стажу.

І вiн був чимось наче знайомий…

Хвилину ми дивилися одне на одного. (Я знала його, я його ранiше бачила!.. За якихось не дуже приемних обставин…)

– Ти не змiнилася.

Я намацала стiлець i сiла.

Минуло чотири мiсяцi з часу мого останнього вiзиту в Королiвство. Там час швидше спливае.

– Скiльки тобi рокiв?!

– Маги поза вiком, Лiно. Не муч себе пiдрахунками.

– Максимiлiан… – простогнала я.

Це був вiн – хлопчисько-маг! Некромант, якого я кiлька разiв рятувала вiд смертi. Який i мене колись порятував, але опiсля – зрадив, покинув на неминучу загибель i навiть не поморщився. Оце такого гiнця з Королiвства нiколи не хотiлося б менi тут побачити…

Вiн посмiхнувся кутиками тонкого рота.

– Що, не рада?

– Нi!

– Дарма. Бо ти – небезпечна неповнолiтня злочинниця i твоя доля в моiх руках.

– Бреши, та не забрiхуйся, некроманте.

– Ти як розмовляеш зi старшими? – вiн посмiхнувся ширше, блиснув бiлими гострими зубами.

Я стисла кулаки. Пiд час нашоi минулоi зустрiчi вiн був ледь молодший за мене, але вже тодi смертельно небезпечний.