Зло не має влади

Розповiв усю цю маячню. І мама зiрветься з роботи, примчить… Вона, звичайно, моiм словам повiрить, але невже я муситиму доводити ще комусь, що я не злодiйка… Стривайте, а що вiн там про обшук торочив?!

– Ти брехав про обшук?

– А ти як гадаеш?

– Брехав… – сказала я, i голос у мене затремтiв. А що коли нi? Якщо некромант приборкав невiдомi сили в моему власному свiтi? І зараз удома в нас i справдi тривае обшук, i в мене з-пiд светрiв у шафi витягають викраденi чужi речi?!

– Твоя подiльниця – учениця вашоi школи, – вкрадливо сказав Максимiлiан.

 – Ти виймала ключi з кишень пальт у гардеробi, а потiм ви разом iшли й обкрадали квартири, коли точно знали, що там нiкого нема. І клали ключi на мiсце. Чудово спрацьовувало, поки вас нарештi не побачила сусiдка…

– Це маячня i неправда – це легко перевiрити!

– Легко, – вiн кивнув. – Сусiдка тебе впiзнае. А ця дiвчинка, з якою ти здiйснювала крадiжки, Зайцева Людмила…

– Зайцева?!

Я зрозумiла, що наступноi митi зареву. Вiн громадив брехнi та наклепи, але робив це так спокiйно та вправно, що я помалу стала сумнiватись – може, це правда? Некромант на таке здатен…

– Якби у нас був обшук – мати б уже прибiгла сюди…

– А якщо вона дае свiдчення й не може вiдлучитися? Дзвонить тобi… Де твiй мобiльник – вимкнений?

Я маг дороги.

Бойовий маг. Не маю посоха, але дозволити розчавити себе, як порохнявий гриб, – таке не гiдне мого звання. А Максимiлiан був близький до цього. Дуже близький.

– Я тобi не вiрю! Ти… Чого тобi треба?!

У нього були чорнi очi-провалля.

Дуже чорнi на бiлому обличчi.

– Лiнко, ти потрiбна в Королiвствi. Саме зараз. Тому я прийшов, щоб тебе забрати.

– Що?! Та ти що!.. Пiшов ти до дiдька!

– Слухай-но, справи дуже кепськi. Наближаеться навала Сарани – це такi пустельнi варвари. Їх сотнi тисяч, вони сплюндрують усе дочиста, каменя на каменi не залишать.

Вiн говорив дуже серйозно, дивлячись менi просто у вiчi.

– Що ти… знову брешеш, так?!

– Нi.

– А Оберон?…

– Із Обероном – особлива iсторiя.

Вiн… його немае вдома. Замiсть нього нинi Гарольд. Я пропоную Гарольдовi пiдтримку, а вiн не хоче.

– Бо ти ошуканець i негiдник!

– Нi, бо я некромант. А в Гарольда – забобони.

– Просто вiн розумнiший!

– Гарольд? Розумнiший? Не смiши мене… Вiн дивиться на свiт отак, – Максимiлiан склав з долонь щось на кшталт кiнських шор. – Ти потрiбна в Королiвствi. По-перше – як союзник, а по-друге – щоб переконати твого друга Гарольда: я гiдний довiри.