Cьоме пророцтво Семіраміди

Зазвичай повернутись неможливо.

Блукаючому свiту для iснування постiйно потрiбна нова енергiя, тому вiн i поглинае усе, що наближаеться до нього на видиму вiдстань. Так чинить бiльшiсть свiтiв. Втiм, якщо вам трапиться срiбний блукалець – можете не перейматися. Це свiт волхвiв, ельфiв i просвiтлених. Тi, кому щастило погостювати у срiбному свiтi, розповiдали усiлякi дива. Втiм, сьогоднi срiбнi блукальцi – неабияка знахiдка. А от планета Несхiдного Сонця не схожа на жодну з описаних.

На планетi Несхiдного Сонця, як завжди, парило.

Омега сидiв у верандi перед вiкном, яке нiколи не прочинялось i дивився на кактусовi насадження, що простягались довкола на кiлька сотень кiлометрiв. Голову його прикривав трикутний капелюх з газетного паперу кiлькастолiтньоi давнини. Вiн нi про що не думав.

– Напевно Мардук вiд нас вiдвернувся, – раптом сказала Даяна Роуз, потушивши в попiльничцi цигарку.

– Ти знову починаеш! Ще 2 тисячi рокiв тому Аркс iз Скари методом експериментальноi фiзики довiв, що нiякого Мардука не iснуе.

Мiльйони рокiв жрицi нас дурили цим мiфiчним персонажем i до того ж так вправно, що навiть такi кити науки як Парфагор, Медалев i Моносов ходили до Жовтого палацу аби вiдсвяткувати день народження придуманоi iстоти, – вiдповiв Омега.

– Хотiла б я поговорити з Арксом, – зiтхнула Даяна. – Я впевнена, що його тортурами примусили зректися вiри в Мардука.

– Ти з ним уже не поговориш, вiн пiвгодини не дожив до початку вiчностi.

– Прикро… Я пам’ятаю, коли я ходила до школи, моя бабуся частенько навiдувалась до Жовтого Палацу i просила у Мардука – то сонця, то дощу.

І все – отримувала, – Даяна додала в каву вершкiв i вiдставила фiлiжанку на пiдвiконня.

– Даяно, ти не можеш цього пам’ятати. Тобi вже стiльки рокiв, що ти не можеш цього пам’ятати.

– Еге ж, скiльки рокiв! Ти й не знаеш, що доки ми не загубили час, нагадувати жiнцi про ii вiк було вульгарно.

– Не можу побачити в цьому нiчого поганого.

– Вiн не може побачити, – буркнула Даяна. – Усе ж таки моiй бабцi пощастило бiльше, нiж менi.

Вона встигла померти до початку хаосу.

– Називай це як заманеться. Як на мене, то краще жити. Бачиш скiльки всього смiшного.

– І тобi не здаеться це безглуздям! Живеш i не старiеш на жоден рiк – нiби й не живеш. Ранiше все було iнакше, доки Мардук вiд нас не вiдвернувся.

– Що ти ще вигадаеш! Мардук, Мардук… Де ж вiн, твiй Мардук, скажи менi. Може сходи i ти в Жовтий Палац як твоя бабця – попроси у нього дощу або ночi.