Cьоме пророцтво Семіраміди

А тепер забудемо все щойно передумане у цiй кiмнатi, пройдемо крiзь стiни i виконаемо завдання, не згадуючи про нього.

Вiдтодi як рiшення про вiдлiт трьох просвiтлених Асамблеi перетворилося iз гiпотези у реальнiсть, вони дали обiтницю «не думання i не говорiння про цiль польоту нiде окрiм темноi кiмнати».

Думки мають iмпульси, якi можна зчитувати. Час iснування таких iмпульсiв у просторi необмежений. Натрап на них ропуха – вона спробуе перешкодити виконанню завдання.

Якщо виникае потреба щось обговорити, три детективи спiлкуються подумки у чорнiй кiмнатi.

Чорна, герметично закрита, вона не випускае думки назовнi. Через неможливiсть пiдсилитися у людську свiдомiсть, думки нудьгують, чахнуть, в’януть i перетворюються у напiвпримарнi форми комах та жукiв.

Коли трое детективiв востанне були в кiмнатi, примари дзижчали, мов надокучливi мухи i перешiптувалися мiж собою.

Але це iм не допоможе. Кiмната надiйно зачинена, а три детективи Асамблеi добре себе контролюють.

«Чи вiдомо вам прислiв’я «думки моi – вороги моi»? – звертаеться Людина в масцi до своiх колег.

 – Краще його не знати, або, принаймнi, не з власного досвiду…

Непогано було б зараз нi про що не думати, якомога довше нi про що… Ось ми сидимо з вами у кiмнатi, повiки нашi прикритi, тiло розслаблене. Перед очима чорна пустка. Вона густа як… стоп без порiвнянь. Пустка це хаос. Велике нiщо. Але ось по ii куточкам повзе свiтло.

Звiдкiль воно?

Вiд електричноi лампочки, зiрки, лiхтарика?…

Так, добре було б не думати, але…

…Але якщо це не вдаеться чи не краще уявити щось певне?…

Нi, не краще.

Те, про що ти думаеш завжди асоцiативно близьке до того, про що згадувати не можна.

Людина в масцi заглянув в думки Медузи.

В уявi вона малювала якусь абстракцiю кольоровою крейдою. Вiн побачив в ii головi уламки слiв: «спершу була голуба фарба, 2856789 оранжева, помножити на, жовто-зелена, 436759 = додали червону…»

Людина в масцi перевiв погляд на Дельфiна. Той дрiмав i позiхав. Вiн штурхнув його в бiк.

Не спати, бо тобi може приснитися заборонений об’ект.

Дельфiн потягнувся. Думка, яка прийшла в його мозок зелена. Вона пахне травою, обвивае голову чiпко, нiби кiльця Сатурна.

Людина в масцi несвiдомо приеднуеться до цiеi думки. Кiльця розповзаються i захоплюють в себе i його мозок.

Слухай, думай, дивись. Тепер Дельфiн думае про кубик-рубик. Вони з Людиною в масцi крутять його в уявi. Синiй квадрат до зеленого вгору… Знову зелений – убiк i вгору.