Походеньки Тома Сойєра

Том лише глибоко позiхнув, коли вона стала на порiг, але тоi ж митi його обличчя засяяло: перш нiж перетнути порiг, вона кинула через паркан фiалку. Хлопець пiдбiг та зупинився на вiдстанi одного чи двох футiв вiд квiтки, потiм пiднiс до очей руку на шталт козирка i став вдивлятися в кiнець вулицi, нiби помiтив там щось цiкаве. Потiм пiдняв соломину i почав прилаштовувати ii на кiнчику свого носа, задерши голову назад. Рухаючись з боку в бiк при цих манiпуляцiях, вiн поступово наближався до фiалки; i ось нарештi його боса нога накрила квiтку, ii гнучкi пальцi схопили ii, а вiн поскакав на однiй нозi разом зi своiм скарбом i зник за рогом.

Проте лише на хвилину, i лише для того, щоб вставити квiтку у петельку своеi куртки, поруч iз серцем, а може й шлунком, бо вiн не надто розумiвся на анатомii i не надто переймався правильнiстю.

Пiсля цього вiн повернувся i залишався стояти бiля паркану, аж поки не стемнiло, продовжуючи робити рiзнi вихиляси. Але дiвчинка бiльше не виходила, хоча Том й тiшив себе думкою, що вона стоiть десь бiля вiкна i спостерiгае за його витребеньками.

Врештi-решт вiн кволо поплентався додому, а його нещасна голова була сповнена рiзноманiтними мрiями.

Пiд час вечерi вiн виказував таке збудження, що тiтка лише дивувалась, що це коiться з дитиною. Вiн отримав добрячий прочухан за розправу над Сiдом, проте й оком не змигнув. Вiн здiйснив спробу поцупити цукор пiд носом у тiтки й отримав за це по пальцях.

– Тьотю, ви мабуть не б’ете Сiда, коли вiн чинить так само.

– Сiд не знущаеться над людиною так, як ти. Якби твоя воля, ти б увесь цукор поцупив, тож доводиться пильнувати за тобою.

Потiм вона пiшла на кухню, а Сiд, скориставшись моментом, простягнув руку до цукерницi, з переможною посмiшкою поглядаючи на Тома, i це було просто нестерпно. Проте його рука зiсковзнула, цукерничка впала i розлетiлася на друзки. Том був у захватi – такому, що вiн навiть припнув язика i перетворився на нiмого.

Вiн вирiшив, що сам вiн не вимовить анi слова, навiть коли повернеться тiтка, а поводитиметься дуже чемно, аж доки вона сама його не запитае, хто це накоiв. Тодi вiн заговорить, i як же це буде весело – бачити, як отримае на горiхи цей любимчик, цей чемний хлопчик. Вiн був сповнений радiсних очiкувань, i ледве мiг стримувати себе, коли старенька повернулась i, зупинившись бiля уламкiв, сипала iскрами з очей, поглядаючи поверх окулярiв.